На початку грудня Артем знову заїхав у те саме село на краю карти — привіз зимове взуття для дітей та запас медикаментів для сільського медпункту.
У шкільному коридорі було тепло. Із класу лунав дитячий сміх — Надія Іванівна проводила урок читання. Коли коробки розвантажили, до Артема підбіг той самий шестирічний хлопчик, якого він бачив минулого разу. У руках малий тримав складений учетверо аркуш альбомного паперу.
— Це вам, — серйозно сказав хлопчик, простягаючи листок. Щоб ви в дорозі не заблукали.
Артем розгорнув аркуш. Дитячою рукою, яскравими фломастерами там була намальована велика зелена машина, над нею — жовте сонце, а поруч — дві фігурки: велика і маленька, які трималися за руки. Знизу кривими літерами було виведено: «Дякую за тепло».
Артем акуратно склав малюнок і поклав його у внутрішню кишеню куртки, біля самого серця. Усі офіційні подяки та грамоти, які йому іноді намагалися вручити в адміністраціях, залишалися в папках у шафі. Цей аркуш паперу мав більшу вагу, ніж будь-яка печатка.
Відредаговано: 21.11.2026