На світанку, коли вантаж уже їхав у потрібному напрямку, Артем зупинився на великій заправці випити гарячої кави. Біля кавомашини стояв молодий хлопець у флісовій кофті з нашивкою якогось новоствореного благодійного фонду. Руки в хлопця тремтіли, під очима залягли темні кола, а на екрані його смартфона безперервно блимали сповіщення.
— Важка ніч? — спитав Артем, стаючи поруч.
Хлопець здригнувся і стомлено кивнув:
— Та капець. Третій день не сплю. Відкрив збір, гроші не йдуть, люди в коментарях сваряться, звіт не встигаю звести, а ще машину треба заправити й довезти все до вечора. Здається, я просто згорю.
Артем узяв дві склянки кави, одну простягнув хлопцеві.
— Сідай на п’ять хвилин. Послухай пораду. Не намагайся врятувати всіх і одразу. Візьми один конкретний напрямок, який можеш потягнути сам або з двома надійними людьми. Не витрачай сили на суперечки в інтернеті — роби справу так, щоб за неї не довелося виправдовуватися. І головне: спи хоча б по п’ять годин. Мертвий або хворий волонтер нікому не допоможе.
Хлопець зробив ковток, видихнув і вперше за ранок ледь помітно усміхнувся. Він дістав телефон, перевів його в беззвучний режим і поклав у кишеню.
Відредаговано: 21.11.2026