Тиха вахта

Розділ 4. Скептик

   На зворотному шляху Артем зупинився у невеликому містечку, щоб перекусити. У придорожньому кафе він випадково зустрів Олега — колишнього однокурсника, з яким не бачився років п’ять. Олег сидів за кутовим столиком у дорогому пальті, крутячи в руках ключі від нового седана.

   Вони розговорилися. Коли Олег дізнався, звідки їде Артем, лише скептично хмикнув:

   — І скільки тобі за це платять? Чи ти в політику зібрався? Зараз усі на цьому ім’я роблять.

   — Ніскільки, — спокійно відповів Артем, відпиваючи чай. — Я не збираю чужих грошей і не веду сторінок для піару. Витрачаю своє.

   — Не розумію тебе, — Олег похитав головою. — Це крапля в морі. Ти один нічого не зміниш. Тільки час і гроші палиш, поки інші заробляють.

   — Можливо, для моря це й крапля, — Артем подивився йому прямо в очі. — Але для лікаря, в якого під час операції не згасло світло, або для трьох хлопців у бліндажі, в яких запрацював зв’язок — це цілий світ. Кожен сам вирішує, чим наповнювати своє життя.

   Олег замовк. Він довго дивився у вікно, на порожню вечірню вулицю, а потім дістав із кишені гаманець, витягнув візитівку транспортної компанії й поклав на стіл. 

   — У мене три фури постійно ходять на схід порожніми, коли повертаються з рейсів. Якщо треба буде перевезти щось велике — дзвони. Безкоштовно.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше