Тиха вахта

Розділ 3. Ціна однієї коробки

   До точки зустрічі Артем дістався о 18:45. Сонце вже сідало за лісосмугу, фарбуючи розбиту ґрунтову дорогу в багряний колір. На узбіччі під маскувальною сіткою стояв пікап кольору хакі.

   Із машини вийшов Сергій — зарослий, у запиленому пікселі, але з бадьорим поглядом. Вони міцно потиснули один одному руки.

   — Я думав, ти завтра приїдеш, — сказав Сергій, зазираючи в багажник.

   — Завтра може бути пізно, — Артем дістав дві важкі бухти кабелю та коробку з акумуляторами. — Перевіряй. Стабілізатор поклав зверху, замотав у плівку, щоб не побило на ямах.

   Сергій провів рукою по коробці, наче перевіряв її на міцність, і тихо мовив:

   — Знаєш, хлопці питали, хто це все передає. Я сказав, що є один чоловік, який не любить світитися. Вони просили передати: поки в тилу є такі, як ти, нам тут легше дихати.

   — Не перебільшуй, Сергію. Ви там тримаєте небо, а ми тут просто підносимо патрони. Бережи себе.

   За п’ять хвилин пікап зник за поворотом. Артем викреслив перші три рядки у своєму записнику. Ціна однієї такої коробки вимірювалася не гривнями, а тишею в ефірі, коли ворог не може перехопити сигнал, і вчасно почутим попередженням про небезпеку.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше