По дорозі на схід довелося зробити гак у сорок кілометрів. Тиждень тому головний лікар однієї з районних лікарень, сивий чоловік із вічно червоними від недосипу очима, згадав у розмові: у хірургічному корпусі на сьомому поверсі старий інвертор ледве дихає. Коли вимикають світло, операційна тримається лише на чесному слові.
Артем заїхав на склад у Житомирі ще вдосвіта, завантажив новий гібридний інвертор і дві літієві батареї. У приймальному відділенні лікарні пахло хлоркою,валеріаною та мокрим асфальтом.
Лікар вийшов у коридор, витираючи руки паперовим рушником. Побачивши коробки на візку, він на мить зупинився.
— Ти ж казав, що це не раніше наступного місяця.
— Знайшов раніше, — коротко відповів Артем. — Де ваш електрик? Треба підключити до вечора, прогноз обіцяє грозу, лінії знову покладе.
Вони піднялися на сьомий поверх. Електрик, худорлявий хлопець у засмальцьованій куртці, заходився розпаковувати коробки, а лікар дістав із кишені халата потертий аркуш паперу.
— Підпиши акт прийому-передачі. Мені для звітності, щоб усе було офіційно.
Артем поставив підпис. Документи мали бути в ідеальному порядку — це була така ж частина його тихої дисципліни, як і вчасно заправлений бак. Коли він виходив із лікарні, на сьомому поверсі вже рівно засвітилися лампи.
Відредаговано: 21.11.2026