Тиха вахта

Розділ 1. Записник у бардачку

Ранок починався не з кави, а з короткого дзижчання телефона на тумбочці. Годинник показував 05:40. За вікном стояв густий поліський туман, у якому розчинялися верхівки сосен і лінія горизонту.    

  Артем узяв слухавку без зайвих привітань:

  — Слухаю

  — Артеме, вибач, що так рано, — у динаміку чувся глухий голос Сергія, зв’язківця, з яким вони зналися ще з минулої осені. На фоні рівномірно гудів дизель-генератор.

  — У нас зміна позиції вночі була.

Потрібні дві бухти польового кабелю, чотири акумулятори підвищеної ємності й один стабілізатор напруги. На вчора. Інакше ввечері залишимося сліпими й глухими.

  — Скинь точні маркування в месенджер. Буду о сьомій вечора на точці передачі.

  — Зрозумів. Дякую, друже.

Артем поклав телефон і кілька секунд дивився у стелю. Ніяких гучних слів, ніяких постів у соцмережах із проханнями скинути по десять гривень.У нього було залізне правило: він не збирає пожертви і ніколи цього не робив. Усе трималося на власних зароблених коштах, на тому, що вдавалося відкласти з бізнесу, і на кількох перевірених роками друзях,які так само мовчки закривали потреби, коли виникала необхідність.

Спустившись у двір, Артем відчинив дверцята старого позашляховика, дістав із бардачка потертий шкіряний записник і кульковою ручкою вивів на новій сторінці дату та три пункти. Жодних логотипів, жодних камер. Просто робота, яку хтось мусить зробити.

 

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше