4

Я злегка нахилилася вперед: — У мене є дім, машина і гроші на власні забаганки. Я шукаю чоловіка не для того, щоб він закривав мої базові потреби, і точно не для того, щоб проходити кастинги на відповідність його фантазіям. Мені потрібен той, з ким просто буде тепліше. А якщо все починається з дріб’язкового підрахунку і претензій до мого светра — то навіщо мені це здалося?

Олег розкрив був рота, але так нічого й не сказав. Крити було нічим.

Ми досиділи ще з пів години, ліниво перекидаючись черговими фразами. Коли офіціант приніс рахунок, кожен мовчки оплатив свою каву.

Попрощалися біля дверей коротко і сухо. Олег, щулячись від осінньої прохолоди, попрямував до тролейбусної зупинки. Я глянула йому вслід і, м’яко ступаючи в улюблених кросівках, пішла до своєї машини.

Повітря пахло мокрим листям. Мені не було шкода цього вечора. Я відчувала себе вільною — більше не потрібно було нікому й нічого доводити.

Сівши в теплий салон, я дістала телефон. Три кліки — і анкета на сайті знайомств полетіла в небуття. Затиснувши значок мікрофона у Viber, я наговорила коротке повідомлення: — Свєт, зі мною все ок. Експеримент завершено, це був той ще цирк. Їду додому. Подробиці при зустрічі!

Відправивши аудіо, я розсміялася. Усередині не було ані краплі гіркоти, розчарування чи образи — лише приємне відчуття абсолютної правоти.

Більше жодних спроб підлаштуватися під чиїсь очікування чи вислуховувати претензії від чоловіків, які економлять на каві, але вимагають жінку з глянцевої обкладинки. Копатися в цьому ярмарку комплексів — точно не моє. Моє життя надто комфортне, щоб витрачати його на подібне.

Завівши двигун, я увімкнула музику і вирушила додому. У свій теплий, затишний і абсолютно мій світ.

Ключ звично клацнув у замку, і я переступила поріг квартири. У передпокої мене зустріло те саме дзеркало, але тепер у ньому відбивалася жінка, яка остаточно позбулася ілюзій. Я скинула кросівки, насолоджуючись тим, як легко і вільно почуваються ноги. У кімнатах панувала густа, тепла тиша, а з кухні все ще ледь вловимо тягнуло запеченим гарбузом із чебрецем та залишками ранкової кави.

Тут не було місця для чужих комплексів, дріб’язкових розрахунків чи спроб втиснутися в чужі очікування. Це була моя надійна фортеця. Моя тиха, абсолютно безцінна розкіш бути собою.