3

Я стояла перед дзеркалом. Рука вже звично потягнулася до косметички: тоналка, консилер, палетка тіней. Потім погляд упав на чорну сукню-футляр, яка мала «ховати недоліки», і на шпильки, від самої думки про які вже нили ноги.

І тут рука завмерла.

Навіщо? Чому я маю вбивати дві години, пакувати себе в стягувальну білизну і малювати інше обличчя заради чоловіка, який на збори витратить рівно три хвилини — вмиється і натягне перші-ліпші джинси? Якщо в нас «рівність» і кожен платить за себе, то чому ця рівність стосується лише рахунку в кафе? Чому я маю оплачувати його естетичне задоволення власним дискомфортом?

Я відставила тоналку. Глянула на руки: короткий, акуратний манікюр без жодного нарощення чи агресивного гель-лаку. Шкіра, в яку вбухано стільки годин косметолога і недешевих сироваток, не потребувала додаткової «штукатурки». Волосся просто стягнула в низький хвіст.

Чорна сукня вирушила назад у шафу. Замість неї — улюблений кашеміровий светр, зручні джинси і кросівки. Ті самі, що коштують удвічі дорожче за будь-які парадні туфлі, але в яких можна пройти десять кілометрів і не помітити. Невелика шкіряна сумка. Все. Ніякого шоу. Тільки зручність, якість і самоповага.

Глянувши в дзеркало перед виходом, я відчула забуту легкість. На це побачення я йшла не як на оглядини, а як на експеримент.

У кав’ярні пахло корицею, свіжою випічкою та еспресо.

Олег уже чекав за кутовим столиком. Коли я підійшла ближче, довелося прикусити губу, щоб не засміятися.

Образ імпозантного чоловіка зник. За столиком сидів звичайнісінький дядько за п'ятдесят, якому фото для сайту робили, мабуть, ще до пандемії. Рідкувате волосся, втомлений погляд і солідний живіт, який натягував ґудзики розтягнутої кофти. Він прийшов «як є», вочевидь плутаючи звичайну неохайність із брутальною чоловічою простотою.

Ми стримано привіталися. Сідаючи, я поклала на стіл телефон і ключі від авто. Його погляд миттєво вчепився в брелок, а на обличчі намалювалася поблажлива посмішка: — О, на машині? Жінка за кермом, хе-хе. Не страшно самій по вечірньому місту?

Я лише підняла брову. Цей жарт пахнув нафталіном років із дві тисячі п'ятих. — Водіння — це просто навичка, Олегу, а не космічна місія, — спокійно відповіла я.

Офіціант приніс меню. Олег показово довго гортав сторінки, зітхав, а потім нахилився ближче: — Ну й заклад ти вибрала. Ціни — космос. Платити стільки за звичайну каву — це здирництво. Могли б і в простішому місці сісти. — Зате тут смачно і приємно пахне, — я навіть не кліпнула. — Я звикла платити за свій комфорт.

Він щось пробурмотів під ніс. Штрих до портрета вийшов дуже промовистим.

Далі розмова якось зав'язалася. Ми обговорювали затори, якийсь серіал, його будівництва. Я потягувала капучино, слухала. Все було нейтрально і цілком терпимо. Аж поки він не замовк на півслові.

Його погляд пробігся по моєму обличчю без макіяжу, зачепився за светр, оцінив хвіст. Це був погляд розчарованого покупця, якому замість яскравої картинки з AliExpress прислали щось сіре і звичайне.

Олег відкинувся на спинку стільця: — Слухай... а ти не дуже старалася сьогодні, так? — у голосі звучала неприхована претензія. — На фото ти була... ну, яскравішою. Доглянутішою, чи що. Сукня, зачіска. А зараз — ніби просто за хлібом вийшла.

— Олегу, пам’ятаєш своє повідомлення про рахунок? — я спокійно відставила чашку. — Ну, — він насупився. — І що? — Ти запропонував рівність. Ти прийшов у зручній кофті, зі своїми кілограмами, без жодної підготовки. Я прийшла так само. Але дивись, яка дивна у вас арифметика: ви хочете європейської рівності, коли треба ділити чек, але при цьому очікуєте, що навпроти сидітиме розкішна жінка при повному параді з глянцевої обкладинки. Тільки тепер уже — безкоштовно.

Олег напружився, губа обурено смикнулася: — Але ж жінка має бути гарною! Це ж природно. Вам же самим подобається чепуритися!

— Мені подобається бути доглянутою, — я дивилася йому прямо в очі. — Але доглянутість у сорок чотири — це не намальовані стрілки. Це роки в косметолога, здорова шкіра, кашемір замість синтетики і кросівки, які коштують як дві твої куртки. Це мій комфорт. І я більше не збираюся терпіти незручності, щоб створювати ілюзію для чужих чоловіків.