1

Дзеркало в передпокої ніколи не брехало. Років десять тому воно відбивало зовсім іншу жінку та її щоденний виснажливий ритуал. Гаряче повітря фена, що пересушувало шкіру, липкий аромат сироватки, ідеальні стрілки (спробуй тільки кліпнути чи здригнутися) і шпильки, які змушували тримати спину, навіть коли ноги відвалювалися від утоми. Це була щоденна данина — коштовна плата за ілюзію. Купівля чужої уваги власною зручністю у надії, що хтось обов'язково оцінить цю ідеальну картинку.

Тепер, у мої сорок чотири, відображення змінилося. Зникла та напруга, коли мусиш комусь щось доводити. З'явилися тіні на вилицях, кілька зморшок-промінців біля очей і ті нові кілограми, які раптом перестали здаватися трагедією. Навпаки — фігура набула тієї розслабленої, впевненої м'якості, якої так бракувало в тридцять.

Життя нарешті ввійшло у своє русло. Діти виросли, роз'їхалися і тепер лише кидали кумедні меми в месенджери поміж парами та роботою. Вони залишили мені простір, де я почувалася повноправною господинею.

Своя квартира, де осінніми вечорами пахне кавою і запеченим гарбузом із чебрецем; робота, де я сама ухвалюю рішення і сама ж за них відповідаю; автівка, що чекає під вікном. У мене не було причин кидатися в стосунки від самотності чи безвиході. Зрілість принесла дуже просту істину: погано жити я можу й сама. Якщо вже когось впускати у свій простір, то лише для того, щоб зробити його теплішим і простішим.

— Ні, ну ти ж у мене така красуня! — Світлана зі стукотом відставила чашку на стіл і потягнулася за телефоном.

Моя давня подруга була ходячим контрастом до мого спокою: яскрава помада о дев'ятій ранку, вир емоцій і якийсь бронебійний оптимізм. Три розлучення за плечима зробили б іншу жінку мізантропом, але тільки не її. Світлана свято вірила в любов і таки витягла свій щасливий білет. У четвертому шлюбі вона світилася. Чоловік здував з неї пилинки, розумів із напівпогляду і, здається, щиро захоплювався кожним її словом. Відчувши смак перемоги, тепер вона вважала своїм обов'язком ощасливити й мене.

— Скільки можна сидіти в цій шкаралупі? — Світлана швидко гортала щось на екрані. — Твоє життя — це якийсь меморіал ідеальної жінки. Тобі потрібен той, із ким цей затишок можна розділити. Давай-но зареєструємо тебе на сайті знайомств. Заради експерименту!

— Свєт, ну куди? — я лише відмахнулася. — Яка метушня? Я вже давно переросла всі ці порожні побачення з кавою і незграбними паузами.

— Жодних «але»! — Світлана безапеляційно змахнула рукою, блиснувши каблучками. — Це ні до чого не зобов’язує. Мені знадобилося три спроби, щоб знайти мого Вадима, а ти здаєшся ще в роздягальні. Подивись на мене: нормальні чоловіки існують, треба просто вміти їх фільтрувати!