Глава третя. Останні дні школи.

Таїсія

   Один з ранків був особливо хорошим. Сонце зійшло сьогодні доволі рано. Приємно ходити до школи не по темряві. Поступово йшло конкретне потепління - ще один бонус, коли повертаєшся днем. Мама була сьогодні в доброму гуморі, і приготувала мені сніданок вперше за кілька місяців. Не те, щоб я не вміла готувати хоча б щось мінімальне, але всеодно було приємно, коли про тебе хтось піклується.

    Деякі вчителі, яким по більшій частині на нас було вже плювати, бо екзамени ми в цьому році всеодно поки не здаємо, інколи щось бубніли собі під ніс, рідко малюючи щось на дошці. Та й то далі «класної роботи» нічого особливо не заходило. Інші ж сиділи, давали якесь завдання, яке навіть не перевіряли, і продовжували сидіти.

    Сусідка по парті Лєра, з якою я непогано товаришувала ще з початкової школи і з якою інколи могла виходити гуляти, якщо погода і мала кількість уроків дозволяли, зазирнула мені через плече і побачила те, що я там з такою цікавістю розглядаю. Я прикриваю телефон, і швидко вимикаю його, але подруга встигає побачити кілька слів, від чого фиркає, а я відчуваю легке роздратування від того, що ще хтось дізнався про Череводора.

— Повний псих. - Шепоче вона, а мені її шепіт здається дуже голосним, через що я притискаю палець до губ, показуючи, щоб та ще знизила гучність. Раз вирішила вже попатякати, так хоч не так голосно. Подруга киває - зрозуміла. - Він тебе шантажував?

    Я мовчки вмикаю телефон. Показую подрузі кілька повідомлень, але не дозволяю побачити всю переписку повністю. Лиш те, що вважаю важливим. Лєрі я довіряю, як собі. І пофіг, що колись ми багато сварились. Зараз ми найліпші подружки.

    Лєра з цікавістю дивиться в екран. Уважно читає кожне слово, наче намагається між букв знайти якісь таємні послання, які дадуть їй ключову підказку до того, що взагалі тут відбувається.

— Ти вже казала батькам? - Питає знову подруга, з цікавістю переводячи погляд то на мій телефон, який я знову вимкнула, то на моє обличчя, наче сподівається не пропустити нічого цікавого.

    Я зітхаю. Хотілось би. Але якщо Череводор мене дійсно знає, чи може він знати ще й моїх батьків? І чи зможуть вони мені зараз допомогти? У нього явно можуть бути великі властивості хакера, чи може він завдяки цьому нашкодити ще й моїм батькам?

— Хотіла, але зараз у них і без мене купа проблем. - Відповідаю так само пошепки, озираюсь по сторонах. Ніхто не дивиться, всім на нас наплювати. - Може, якось, іншим разом...

    Це була не єдина причина, чому я нічого не сказала батькам. В останні кілька днів ми з Череводором непогано так почали розмовляти. Він продовжував вганяти мене в непевність того, чи варто далі з ним розмовляти, бо нічого особливо він мені не розповідав, але принаймні, він більше не зникає. Принаймні, не так часто. Інколи він розповідав деякі історії, які були пов'язані з табором «Чорне» - як відпочивали колись там люди, як навіть не дивлячись на все, там було приємно відпочивати і йому. Він ще казав, що ми тоді потрапили до однієї групи... Але я не повірила йому. Я зовсім не пам'ятаю того, щоб була в тому таборі. Навіть ніякого натяку на мою присутність там кілька років тому нема. А значить, і вірити йому теж не варто.

    При тому, підчас спілкування, я помітила одну його особливість - Череводор часто активний ввечері, вночі і в погану погоду. Може, якось на настрій впливає? Або на зайнятість? Хто його знає, він всеодно ніколи мені не відповість... Хотіла було звісно запитати, але не наважилась - може знову заігнорити, і на цей раз пожалівши, що взагалі написав і його продовжують донімати - ну а що він хотів? Йому ще пощастило, що я мало питань задаю, - самому мене заблокувати до чортів.

— Ти впевнена, що з ним варто продовжувати спілкуватися? - Логічне питання від моєї подруги.

— Не впевнена. - Знов дивлюсь на екран. - Але коли я його заблокувала, він знову написав мені через кілька днів з тієї сторінки.

— А якщо нову сторінку створив? Чи зі сторінки друга пише?

— Ага, і бігає постійно до друга о третій ночі ледь не кожен день, лиш би зі мною ще хоч парою повідомлень перекинутись. - Тихо хмикаю. - А від іншої сторінки якийсь сенс? Це ж постійно нові номери треба купляти і профілі створювати, впевнена, навіть такому, як він, це може набриднути.

    Лєра кілька секунд дивиться на мене. Я бачу, як ледь не проступають на її голові шестерні від того, як дівчина намагається придумати ще якесь питання. Але потім, вона нарешті киває.

— Ну, в цьому все ж є якийсь сенс. Але я всеодно не розумію, що йому від тебе треба.

— Сама до кінця не можу зрозуміти. Головне, покликав до дряхлих залишків того табору, які від одного дотику розвалитись можуть, а сам нічого мені нормально не пояснює. Таке відчуття, наче він повністю впевнений в тому, що я дійсно прийду туди і що зможу згадати те, що нас колись пов'язувало. Наче він дійсно знав мене колись. Або дуже хоче впевнити мене в тому, що ми колись були знайомі. Навіть он, непогану історію видумав про те, що ми начебто колись знали одне одного в тому клятому таборі. Наче я дійсно колись в тому «Чорне» була...

— А може, ти дійсно там колись була? Але забула, бо спогади були для тебе дуже важкими, і організм почав вважати, що так буде краще. - Припустила Лєра, а я лиш потисла плечима.

    Разом з нерозумінням всієї ситуації, яка вибудовується довкола мене, Череводор поселив десь всередині мене невеличке зернятко сумнівів до тих ліків, які мені дають батьки. Я не раз задавала сама собі питання про те, навіщо п'ю їх, але лиш пару разів задавала їх батькам. Спочатку вони витерпіти першу хвилю моїх питань, відповідаючи так, щоб не розповідати усієї правди. Вони казали так, щоб я зрозуміла, що щось сталось, а що саме - я вже не зможу дізнатись. Але на другу хвилю моїх питань, коли я сподівалась, що мені дадуть хоч якісь відповіді, батько встав з-за столу і з грізним виглядом дивлячись на мене, сказав, що тепер мене те, що сталось, більше не стосується.