1(1)

   «Ну що ж, прощавай!». Вона взяла Марію на руки, потягнула валізу за ручку і переступила через поріг. Це був хороший кінець. Насправді хороший. За стільки років разом, це вперше коли вони знайшли спільну мову і прийшли до єдиного рішення. Кожен тепер буде жити своїм життям без претензій один до одного. Шкода що цього вони не могли зробити раніше. Їхні стосунки ніколи не були ідеалами, і єдине що в цих стосунках вийшло дійсно дуже добре, так це їх донька Марія, яка зараз сиділа у Анни на руках і з сумними оченятками спостерігала за тим, як тато зачиняє перед нею двері, опустивши очі. Нажаль він як і її мама не могли пояснити ані собі, ані Марії, якій хоч і було лише три роки,  чому ж так сталось, чому все що було таким безтурботним і щасливим і виглядало як ідеальна родина, раптом перестало існувати і розвалилась, як картковий будинок.
   Анна видихнула все повітря з легень. Потім знову, через ніс, глибоко втягнула повітря на повні груди, ніби намагаючись вхопити частинку знайомих ароматів із собою на згадку. Сюди вона більше ніколи не повернеться. В цьому домі є інша господиня. Вже дуже давно. І їм двом на одній кухні місця не має…
   Це був початок нового життя, вона дістала телефон з кишені, поглянула на екран, годинник підказував що потрібно поспішати, до потягу залишалось не так багато часу, і вона могла не встигнути! Нове життя, нові мрії, нові досягнення! Що ж, вона ніколи не любила столицю, але це було найкраще місце, де можна було швидко почати з нуля…