60

Руки Сандри обвилися навколо дочки, продовжуючи заколисувати її, поки вона солодко спала в материнських обіймах. Крихітка заснула вже давно, але дівчина все ще не хотіла відпускати її, милуючись цим маленьким дивом, яке вони з Деном створили.

Нарешті вони повернулися додому через декілька довгих днів, проведених в лікарні. Сандра відчувала, що все ще не до кінця оговталася після події, але поруч був коханий чоловік, який не відходив від неї і дочки, оберігаючи, захищаючи і люблячи їх так, як вона не могла б навіть мріяти.

Перехилившись через бортик ліжечка, Сандра акуратно поклала доньку на матрац, намагаючись з усіх сил не розбудити сплячу дитину. Вона ледь придушила в собі бажання розцілувати своє чудо, замість цього тільки провівши пальцем по маленькій щічці і погладивши живіт.

Кинувши любовний погляд на дитину, Сандра випросталася і повернулася, тихо виходячи зі спальні. Ден пішов до свого кабінету, обіцяючи, що довго там не затримається, і хоча минуло дійсно мізерно мало часу, Сандра вже встигла скучити за його обіймами. Адже з тих пір, як він повернувся, кожна хвилина з ним була дорожче золота.

Зробивши кілька кроків по коридору, Сандра зупинилася біля наступних дверей і штовхнула їх пальцями, заглядаючи всередину. Її очі відразу ж натрапили на спину Дена.

Він сидів за своїм робочим столом, злегка нахилився над ним і майже не рухався, щось зосереджено вивчаючи. Обережно перетинаючи кабінет, Сандра зупинилася позаду нього, і м’яко торкнулася долонями його спини. М’язи під її пальцями напружилися, але за мить розслабилися. Сандра подивилася через його плече, і її серце імпульсивно стислося, коли вона побачила, що він тримав у руках. Лист.

— Ти так і не скористалася рахунком, — сказав Ден, повернувшись в кріслі до неї, коліщатка скрипнули під ним. Сандра помітила, як його пальці, які все ще утримували лист, сильніше стиснулися на аркуші.

— Навіщо він мені? — відповіла вона. — Ніякі гроші світу не варті того, що у мене є зараз.

Ден зітхнув і опустив очі до листа, розглядаючи його кілька секунд. Кинувши його назад на стіл, він простягнув руки і схопив її за талію, підсовуючи ближче до себе і обертаючи долоні навколо її попереку. Його обличчя торкнулося її грудей і вона відчула, як він шумно вдихає.

— Чим я заслужив тебе? — запитав він і, поцілувавши її в сонячне сплетіння, а потім в улоговинку між грудьми, підняв обличчя, дивлячись на неї знизу вгору.

Сандра посміхнулася йому і провела долонями по його плечах, через мить перекинувши ногу через його стегна і сідаючи на нього зверху. Вона запустила пальці в його волосся і нахилилася, легко чмокнувши його в губи. Руки Дена ковзнули назад до її талії і погляд переміщався від одного її ока до іншого.

— Я хочу бачити твою посмішку частіше. Я хочу, щоб ти посміхалася мені завжди так само, як зараз.

Посмішка Сандри поза волею повільно сповзла з обличчя, її погляд став серйознішим і уважнішим, коли вона, не відриваючись, дивилася на нього. Вона була впевнена, що зараз бачить в очах Дена його душу.

— Ти навіть не уявляєш, як сильно я хотів повернутися до тебе. Кожен день, кожна ніч… — він запнувся і смикнув кадиком, немов йому було неймовірно складно говорити. — Були тортурами без тебе.

— Тоді чому… — вона проковтнула, раптово для себе знизивши голос майже до шепоту. — Чому ти не повернувся раніше?

Ден видихнув і похитав головою, відсунувши від неї обличчя

— Я не міг, Сандро. Не міг, якщо це означало ризикнути тобою. Не важливо, в якому стані я був, але мені потрібно було знати, що тобі більше нічого не загрожує.

— А зараз? — вона затримала подих в очікуванні відповіді.

Він підняв до неї обличчя, не розуміючи.

— Що?

— Що буде, коли про твоє повернення дізнаються всі? — запитала Сандра, тривожно бігаючи очима між його. — Ми…

— Тшш… — Ден підняв руку і приклав вказівний палець до її губ. — Нічого не буде. Я поговорю з батьком.

Сандра закрила очі і важко проковтнула, перш ніж знову зважилася подивитися на нього, але не встигнувши вимовити те, що турбувало.

— Тихіше, все буде добре, — випередив її Ден, повільно проводячи великим пальцем по її губах. Ця маленька дія заспокоїла її. — Він зробить все, що я йому скажу. Хоче він цього, чи ні. Обіцяю.

Сандра кілька митей вдивлялася в його очі, поки нарешті тривожність в її власних не розсіялася. Але на її місце прийшла інша тривожність. Те, що турбувало її майже з тих пір, як Ден повернувся.

— Ден, я повинна тобі дещо сказати, — хвилююче сказала Сандра, відчувши, як його губи пожвавилися, повільно цілуючи її шкіру від низу до верху.

— Що? — запитав він, не відриваючись і не припиняючи залишати на ній солодкі поцілунки. Його губи рухалися по її грудях, улоговинці між грудьми, і ще вище, по її ключиці і шиї. Пальці Сандри виплуталися з його волосся і вп’ялися в міцні плечі, сильно стискаючи.

— Я поцілувала Алана.

Ден завмер, видавши різкий видих, і його губи застигли поруч з її ключицею, більше не цілуючи. Він просто мовчав, нічого більше не роблячи, і це тільки посилило тривожність всередині неї.

— Я… Мені було погано без тебе. Дуже, — продовжила Сандра майже писклявим голосом через наростання паніки, боячись того, як він може відреагувати. — Тебе не було так довго. Так довго, Ден. І я…

— Тшш, — раптом обірвав її він. Його губи торкнулися її ключиці і він повільно провів носом по вигину її шиї. — Ти не повинна виправдовуватися переді мною.

Ден підняв до неї обличчя, і Сандра видала зітхання, здивовано піднявши брови.

— Але… Ти не сердишся на мене?

— Звичайно, ні, — Ден посміхнувся їй. — Я ж сам хотів, щоб ти спробувала знову закохатися, — сказав він, і горло Сандри на секунду стислося, коли вона згадала зміст листа. — Навіть у найсміливіших мріях я не уявляв собі, що зможу повернутися до тебе. Але, мабуть, там нагорі мені дали ще один шанс, і я ні за що його не втрачу. Більше ніколи, — Ден зупинився і похитав головою, перш ніж подивитися їй в очі глибоким поглядом. — Я ніколи не дозволю тобі впасти.