29

Сандра втомлено видихнула і, закривши все ще працюючий кран, вихопила чистий паперовий рушник.

— Прийшла позловтішатись? — випередивши потік уїдливих глузувань Аманди, запитала дівчина, вже навіть не намагаючись натягнути маску на свій розчавлений голос. Вона втомилася. Вона так втомилася. — Вітаю, ти домоглася свого. Все так, як ти того хотіла.

Сандра хлюпнула почервонілим від ридань носом і зім’яла паперовий рушник, знаючи, що виглядає занадто жалюгідно. Вразливо. Тільки у неї не було сил тримати оборону. Нехай. Нехай це лише підбурить Аманду бризкати отрутою, їй все одно.

Але замість очікуваного зміїного оскалу або сплеску злості Аманда ступила крок вперед і, з'єднавши брови, здивовано сказала:

— Якого біса ти тут робиш?

Сандра на мить впала в ступор. Зустрівшись з очима Аманди в відображенні, вона не побачила там злості або отруйного сарказму. Там була якась холодна порожнеча. Вираз, який разюче відрізнявся від того, який був біля ресторану.

— Я не знала, що мені потрібно питати у тебе дозволу, щоб пообідати в ресторані зі своїм другом, — огризнулася Сандра, на частку секунди відчувши себе дивно через те, ким представила Алана.

— З другом… — повторила Аманда, опустивши обличчя, немов пробуючи це слово на смак. Куточок її губ мляво зігнувся, і вона хмикнула собі під ніс, перш ніж знову зловити погляд Сандри в відображенні. — Так це був твій план, так? Змусити його ревнувати?

Сандра ледь не фиркнула на подібну заяву.

— Що за нісенітниця. Я й гадки не мала, що ви будете тут, — вона потягнулася за новим паперовим рушником, хоча й не знала навіщо.

— Ну так… І зовсім випадково ти притягнулась сюди з цим… Гілбертом, — якось зовсім беззлобно сказала Аманда і, зацокавши шпильками, підійшла до раковини поруч з Сандрою, із зітханням поклавши перед собою червону брендову сумочку. Вона опустила очі на свою річ, дивлячись так, немов бачила вперше. — Що ти з ним зробила? — ледь чутно прошепотіла, як ніби намагалася з’ясувати це у самої себе, а потім підвела голову, натикаючись переможеним поглядом на Сандру в відображенні.

Сандра подивилася у відповідь, на якусь частку миті заціпенівши від такої раптової поведінки дівчини. А потім моргнула, запевняючи себе в тому, що їй здалося. Це ж Аманда. Та сама Аманда, яка плюється отрутою. Від якої варто в усьому очікувати підступ.

— Я поняття не маю, про що ти говориш. Він твій, ти домоглася свого, Амандо. Що тобі ще треба? — Сандра змучено видихнула і розвернулася до неї всім корпусом.

— Домоглася… — з дивною задумою простягнула Аманда і, без радості посміхнувшись, знову втупилася на свою сумочку.

— Так, домоглася, — вже впевненіше кивнула вона, але Сандра не почула в цих словах радості або зловтіхи. — Він гідно поводить себе на публіці.

Аманда потягнулася в сумочку і дістала звідти довгу пачку сигарет, вишукуючи одну. Пірнувши рукою в крихітний боковий відділ, вона знайшла широку кольорову запальничку.

— На публіці? — насупилася Сандра, спостерігаючи, як клацає вогонь і кінчик сигарети спалахує.

— А я ж думала… — Аманда перервалася і міцно затягнулася, видихаючи клуб диму перед собою, а потім продовжила говорити з відчуженими очима, ігноруючи питання Сандри. — Думала, ось він, мій шанс. Адже Ден не хотів цього спочатку. А потім раз і погодився. Пішов на умови мого батька. Я думала… — вона видала короткий смішок, перш ніж кинути швидкоплинний погляд на своє відображення. — Вірила, що він дійсно розлюбив тебе.

Сандра відчула, як її живіт стискається через ці слова.

— Так і є, — спробувала якомога байдужіше виштовхнути з себе, скептично глянувши на сигарету. — Він тебе вже, напевно, зачекався, Амандо.

Про те, що Алан теж її чекає, чомусь зараз не хвилювало.

Аманда зробила глибоку затяжку і, видихнувши через ніс, беземоційно усміхнулася.

— Йому все одно, навіть якщо я буду стирчати тут три години, — сказала вона, струшуючи попіл прямо в раковину і спостерігаючи за своєю ж дією.

— Те, що ти куриш в такому положенні, йому теж все одно? — не витримавши, видала Сандра.

Легкий запах диму встиг пробратися в її ніс, і хоча він був дуже слабким, вона крадькома притиснула долоню до живота. Адже вона пам’ятала, як колись Ден поставився до її спроби спробувати курити. З якою строгістю заборонив їй навіть думати про це.

— В якому положенні? — Аманда раптом спантеличено моргнула і, відірвавши погляд від сигарети, повернула обличчя до неї.

— Ну ти ж… — Сандра проковтнула, несподівано розгубившись. — Вагітна?

Брови Аманди злетіли вгору.

— Що? Ти головою вдарилася? — різко сказала вона, але це зовсім не зачепило Сандру. Зачепило інше. Вірніше, застигло зненацька.

— Мабуть, розставання зовсім позбавило тебе здорового глузду, — хмикнула Аманда вже в своєму звичайному репертуарі. — Яка вагітність? — раптом озвучила вона так, ніби ці слова найбільша нісенітниця в світі, і засміялася, але потім її сміх зовсім обірвався, замінюючись порожнім мовчанням.

А Сандра відчула, як в цей момент її серце провалюється в шлунок. І очі. Очі невіряче втупилися на Аманду, забувши моргати.

Але Аманда ніби й не помітила її виразу. З задумливим сумом подивилася на свою сигарету і повернулася спиною до дзеркала, впираючись попереком в тверду поверхню. Вона знову зробила затяжку, тільки цього разу зовсім слабку.

— Він навіть не поцілував мене жодного разу, — з тихою печаллю сказала вона, немов одкровення, і Сандра крізь шоковане оніміння в тілі почула, яким втомленим сумом наповнився її голос. — Не доторкнувся до мене, як до жінки. Жодного разу. Звідки взятися вагітності? — ці слова зазвучали такою приреченістю, що в інших обставинах Сандрі б стало шкода її. В інших. Але не в цих. Не в цих. Не в цих.

Її пульс сильно загуркотів у вухах, відбиваючи чечітку. У роті пересохло і в горлі утворився великий комок.

— Щось я забалакалася з тобою, чи не так? — раптом випроставшись, пожвавилася Аманда, майже зумівши витравити колишній смуток з голосу, замінюючи на, треба сказати, дуже слабкий сарказм. Вона загасила сигарету об раковину і кинула її в сміття. А потім розвернулася назад до дзеркала, здається, поправляючи свою зачіску і макіяж.