Ти і Я...

///

Ти і Я...
Разом...
Крізь відстань...

Це звучить майже неможливо,
як міст,
що тримається не на камені,
а на подиху.

Між нами — міста.

Нічні вокзали.

Чужі вікна.

І тиша,
яка довго мовчала,
аж поки навчилася
мати голос.

Я не торкаюся твоєї руки,
але знаю,
коли вона холоне.

Ти не бачиш мого обличчя,
але вгадуєш,
де саме в мені
ламається світло.

Ми стали ближчими,
ніж ті,
хто спить під одним дахом
і не чує серця.

Відстань
просто зняла зайве.

Залишила голос,
пам’ять,
очікування
і дивну чесність,
коли вже нема чим прикриватися.

Ти приходиш
не дверима,
не кроками,
не запахом дощу на пальті.

Ти приходиш
у момент,
коли я мовчу довше,
ніж можу витримати.

І тоді
десь за сотні кілометрів
у грудях
відпускає лід.

Ніби хтось
поклав долоню
не на плече —

на саме життя.

І сказав без слів:
я тут.

Не поруч.

Не близько.

Тут.

Подобається

#530 в Різне
#37 в Поезія

Відредаговано: 01.07.2026