I. КОЛИ ВСЕ ТІЛЬКИ ПОЧИНАЄТЬСЯ. Глава 3. Після десятої вечора

Після десятої клуб змінився.
Арія не могла сказати, у який саме момент це сталося.
Можливо, тоді, коли людей стало вдвічі більше.
Або коли музика стала голоснішою.
Або коли на танцполі вже майже не залишалося вільного місця.
Ще годину тому вона почувалася тут чужою.
Тепер уже ні.
Вона сиділа за столиком, тримаючи в руці стакан із водою, і дивилася на Мію та Лілі, які знову зникли серед людей.
— Вони взагалі втомлюються? — пробурмотіла Арія сама до себе.
Телефон у її руці завібрував.
Вона глянула на екран.
Повідомлення від Мії.
Мія: Ми біля сцени!
Арія підняла голову.
Вона справді бачила їх неподалік.
Мія махала їй рукою.
Арія відповіла коротко:
Арія: Бачу.
Мія: Іди сюди!
Арія похитала головою.
Але все одно встала.
Вона вже не відчувала тієї невпевненості, з якою переступила поріг клубу.
Тепер вона знала, що може просто бути тут.
Не обов'язково танцювати весь вечір.
Не обов'язково знайомитися з усіма.
Не обов'язково робити щось особливе.
Можна просто слухати музику.
Дивитися на людей.
Сміятися з подругами.
Іноді саме цього було достатньо.
Вона підійшла до Мії.
— Нарешті!
— Я була біля столика.
— Це вже вчорашній день.
— Пройшло п'ять хвилин.
— Цілих п'ять.
Лілі засміялася.
— Арія, ти старієш.
— Я вам цього не пробачу.
Мія взяла її за руку.
— Танцюємо.
Цього разу Арія навіть не сперечалася.
Музика змінилася.
Навколо них рухалися люди, світло ковзало по обличчях, хтось сміявся зовсім поруч, а з боку сцени долинув голос діджея.

Арія заплющила очі на кілька секунд.
Вона просто слухала.
Ритм.
Музику.
Гул голосів.
І десь усередині відчувала дивне полегшення.
Наче вона нарешті дозволила собі не думати.
Не про навчання.
Не про завтрашній ранок.
Не про те, скільки справ накопичилося.
Просто цей вечір.
— Ти посміхаєшся, — сказала Лілі.
Арія розплющила очі.
— І що?
— Нічого.
— Тоді не дивись.
— Не можу.
Арія засміялася.
— Ви обидві неможливі.
— Зате тобі з нами весело.
Арія не відповіла.
Лише усміхнулася.
Ближче до одинадцятої вони знову повернулися до столика.
Алекс уже кудись зник, а замість нього біля столу сиділа дівчина, з якою Арію познайомили на початку вечора.
— Ви не бачили Алекса? — запитала вона.
— Ні, — відповіла Мія. — А що?
— Він сказав, що зараз повернеться.
Лілі сіла поруч.
— Це означає, що його не буде хвилин сорок.
— Мінімум.
Арія засміялася.
— Я бачу, ви добре його знаєте.
— На жаль, — відповіла Мія.
Вони ще кілька хвилин говорили про щось зовсім неважливе.
Про музику.
Про викладача, який сьогодні поставив усій групі зайве завдання.
Про те, що Лілі примудрилася загубити блиск для губ уже через годину після приходу.
Арія слухала їх і сміялася.
Потім її погляд зупинився на великому екрані над баром.

Там показували короткі відео з клубу.
Люди танцювали.
Хтось позував перед камерою.
Хтось махав у об'єктив.
На одному з відео з'явилася компанія молодих людей, які сміялися й щось вигукували під музику.
Через секунду відео змінилося.
Арія навіть не встигла роздивитися обличчя.
— О, — сказала Лілі. — Тут сьогодні багато блогерів.
— Справді?
— Ага.
— Звідки ти знаєш?
— Та їх тут завжди багато.
Мія кивнула.
— Це ж один із найпопулярніших клубів у цьому районі.
Арія знову подивилася на екран.
— Я не знала.
— Ти взагалі багато чого не знаєш про нічне життя.
— І прекрасно жила без цього.
— Поки що.
Арія усміхнулася.
Десь поруч спалахнув фотоспалах.
Потім ще один.
Хтось із гостей позував перед камерою.
На телефоні іншої дівчини світився прямий ефір.
Арія мимоволі задумалася, наскільки сильно все навколо відрізнялося від її звичного життя.
В університеті люди фотографували конспекти, каву, друзів.
Тут фотографували вечір.
Себе.
Людей навколо.
Кожну красиву мить намагалися залишити в телефоні.
— Ти знову задумалася, — сказала Мія.
— Трохи.
— Про що?
Арія подивилася на неї.
— Ні про що.
— Не вірю.
— Це просто незвично.

— Що саме?
Арія на секунду задумалася.
— Все це.
Вона махнула рукою навколо.
— Люди, музика, камери…
Мія усміхнулася.
— Тобі не подобається?
Арія подивилася на танцпол.
— Подобається.
— Тоді все добре.
— Просто це не мій звичний світ.
— Може, він просто ще не був твоїм.
Арія глянула на подругу.
— Ти зараз сказала щось дуже мудре.
— Я іноді можу.
— Рідко.
— Аріє!
Лілі засміялася.
Розмова знову перейшла на щось інше.
Але слова Мії чомусь залишилися в голові.
Близько одинадцятої тридцять у клубі стало ще тісніше.
Арія вже не намагалася запам'ятати, скільки разів вони виходили танцювати.
Вона перестала рахувати.
Їй подобалося.
Не сам клуб.
Не гучна музика.
А відчуття, що сьогодні вона нічого не повинна.
Вона могла сміятися голосніше.
Могла танцювати, навіть якщо не знала рухів.
Могла просто стояти поруч із подругами.
Ніхто не вимагав від неї бути якоюсь іншою.
У якийсь момент Лілі запропонувала піти до бару.
— Я піду з тобою, — сказала Арія.
— Одна?
— Мені страшно.
— Тут?
— З тобою ніколи не знаєш.
— Дуже смішно.
Вони пробралися крізь натовп.
Біля бару було трохи спокійніше.
Арія сперлася ліктем на стійку.
— Що будемо брати?
— Я воду.
Лілі подивилася на неї.
— Знову?
— А що?
— Нічого.
— Не починай.
Лілі засміялася.
— Добре.
Поки вони чекали, Арія оглядала приміщення.
Звідси було видно майже весь зал.
Танцпол.
Сцену.
Сходи на другий рівень.
Людей, які сиділи у віддалених зонах.
Світло, яке раз у раз змінювало кольори.
Все здавалося трохи нереальним.
— Аріє?
— Мм?
— Ти слухаєш?
— Так.
— Я говорю вже хвилину.
— Я слухаю.
— Що я сказала?
Арія повернулася до неї.
— Не знаю.
Лілі розсміялася.
— Я так і знала.
— Вибач.
— Ти просто зависла.
— Тут красиво.
Лілі подивилася навколо.
— Тобі справді подобається?
Арія кивнула.
— Так.
Вона взяла стакан із водою.
— Але завтра я все одно скажу, що ви мене сюди витягнули силою.
— Домовилися.
Вони повернулися до столика.
Мія вже сиділа там.
— Де ви були?
— По воду.
— Ви ходили по воду десять хвилин?
— Тут багато людей.
— Ясно.
Мія підсунулася, звільняючи Арії місце.
Арія сіла.
І саме тоді над столиком знову пролунав голос ведучого.
— Готові?
Натовп відповів криками.
Музика стала гучнішою.
Світло згасло майже повністю.
А потім сцена спалахнула.
Арія мимоволі усміхнулася.
Люди навколо підняли телефони.
Хтось почав знімати.
Хтось кричав.
Мія потягнула Арію за руку.
— Пішли!
— Куди?
— Ближче!
— Міє!
Але за секунду Арія вже знову була серед людей.
Вона сміялася, намагаючись не загубити подруг.
На мить їх розділив натовп.
Арія озирнулася.
— Міє?
Ніхто не відповів.
Вона зробила крок убік.
Ще один.
І раптом побачила Лілі.
— Я тут!
— Боже.
Арія підійшла до неї.
— Я вже думала, що загубила вас.
— Ми ж не могли далеко піти.
— У цьому натовпі можна загубити кого завгодно.
Лілі взяла її за руку.
— Тримайся за мене.
Арія стиснула її пальці.
— Так краще.
Вони залишилися разом.
Музика знову змінилася.
І вечір продовжився.
Ближче до півночі Арія нарешті відчула втому.
Вона вийшла на вулицю разом із Мією, поки Лілі залишилася всередині поговорити з кимось із знайомих.
Двері зачинилися за ними, і музика одразу стала приглушеною.
Арія глибоко вдихнула.
— Оце добре.
Мія засміялася.
— Занадто голосно?
— Трохи.
На вулиці було набагато спокійніше.
Не зовсім тихо — навколо все ще ходили люди, проїжджали машини, десь звучала музика з іншого закладу.
Але після клубу навіть звичайний шум міста здавався майже тишею.
Арія сперлася на поручень.
— Ти втомилася?
— Трохи.
— Хочеш додому?
Арія подивилася на неї.
Потім на двері клубу.
— Ще ні.