Глава 20

 - Оце вже не думав, що я такий жахливий.

- Нейтоне! У мене ледь серце не розірвалося!

- А в мене барабанні перетинки, - білозубо посміхається єдиний син моєї хрещеної, розставивши руки для обіймів. - Я не бачив тебе років сім і впізнав тільки з цього вереску! Іди до мене, малявко!

- Привіт, громило з голлівудських пагорбів, - радісно обіймаю його у відповідь. - Я вже подумала, що це грабіжники вломилися поцупити найстаріший кактус в місті. Треба ж, так мене налякав! Яким вітром тебе сюди надуло? А хрещена хоч би подзвонила та попередила!

- Мама не знала, що я вирвуся вже цього тижня. Хоча це саме вона просила мене зайнятися будинком. Ти ж знаєш, що вона вирішила його продати? Тому, урвавши собі кілька днів відпустки, я примчав сюди швиденько залагодити це питання. Саванно, ти так погарнішала, - злегка відсторонивши мене від себе й притримуючи за плечі, Нейтон знову уважно мене розглядає, змушуючи бентежитися. - Але заміж ми чомусь видаємо твою матір, а не тебе.

- Я туди поки що не поспішаю. Вип'єш зі мною чаю? Чи наш талановитий оператор звик пити чай лише із зірками? Хрещена постійно про тебе розповідає, Нейтон те, Нейтон се, вона дуже пишається тобою.

- Звісно, я вип'ю з тобою, але кави та із задоволенням побалакаю. Язиком чесати люблю, особливо з малявками, яких знаю з дитинства.

- Ти старший за мене лише на дев'ять років.

- Ага, тому майже годжуся тобі в татусі, - підколює. – Розповідай, що то за чоловічі манатки у кімнаті? У нашої малявки роман?

Ми проговорили з Нейтоном години дві: про його захопливу роботу, про мої плани, про хрещену та її нове захоплення, про те, як нам знову помирити наших мам, які ось вже п'ять років не спілкуються. І розмовляти з Нейтоном можна нескінченно довго, враховуючи його дивовижне почуття гумору і те, що завдяки своїй роботі він об'їздив майже весь світ. У нього просто купа історій, яких навіть за три роки не переслухаєш. Я вийшла його провести, і ми знову по-дружньому обійнялися на прощання. Стрибнувши в машину й посигналивши мені кілька разів, цей діловий перець помчав далі вирішувати свої питання, а за моєю спиною пролунав холодний, можна сказати вбивчий голос Раяна.

- Я бачу, що ти часу даремно не витрачаєш. Такі ніжні обійми. Запасний варіант ніколи не завадить, тому що ти у нас дуже практична дівчина. Змусила Маркуса стежити за мною, так-так, він зізнався про вашу угоду після того, як я йому добряче ріпу начистив. Ти просиділа з цим піжоном хтозна-скільки часу. Що ви там робили? Але можеш не відповідати, бо мені це більше не цікаво!

- Господи, Раяне, що ти верзеш? Ти все не так зрозумів…

- Мені достатньо того, що я бачив! - перебив мене, люто заскреготавши зубами. - Якби я ось так затискався з якоюсь крихіткою, ти закотила б шалену істерику. Поки я тут корчу з себе порядного хлопця, ти дозволяєш іншому тебе лапати! Цілком ймовірно, що він набагато кращий за мене і з ним не так клопітно. Тобі видніше, тобі ж треба думати про майбутнє! Замість того, щоб чогось досягти самим, ти зі своєю матір'ю намагаєтеся прилаштуватися до шматка пожирніше.

Я його вдарила по обличчю, заліпила дзвінкого ляпаса. Не стрималася. І коли це зробила, в його очах щось змінилося.

- А може, це шматок лайна втомився прикидатися жирним шматком чогось значущого? - вимовляю тремтячим голосом, не соромлячись своїх сліз. - Куди ж поділися твої почуття, Раяне, коли ти, не розібравшись, сипав звинуваченнями та безглуздими домислами? Чому ти спочатку намагаєшся мене розчавити, а потім просиш вибачення? Як тобі вдається так швидко і легко зганьбити все добре, що виникає між нами? Чому справжнє щастя перестало мати для тебе значення? Я не впевнена, що зможу пробачити тобі й цього разу…

- Тому не напружуйся, бо я не прийду просити у тебе вибачення. Я втомився канючити ваше схвалення. Спочатку намагався заслужити це від свого батька, тепер від тебе. Набридло! Ми занадто різні, щоб намагатися прикидатися одним цілим. Не варто було починати! Пакую речі й звалюю нахрін! За тебе не турбуюся, тому що вже, мабуть, є черга з кандидатів утішителів!

Я не побігла за ним. Навіть коли він зупинився біля своєї машини з величезною валізою, пронизливо подивившись на мене, не побігла. Тому що з розбитим серцем не надто розженешся. Тіло більше не слухається. До цього його не чіпали мої сльози чи благальний погляд. Тому навряд його душа відгукнеться, якщо помчу до нього. Так безглуздо… Так боляче та відчайдушно…

Спаковуючи свої речі, я вже не плачу. Незважаючи на рану в душі і стогони, які лунають з тієї рани, знаю, що витримаю. Зможу жити без нього… Не всі люди вмирають через нерозділене кохання, і я не одна з тих, хто піде кидатися з моста. Дуже гірко через те, що моя віра у кохання похитнулася, і я не впевнена, що захочу закохатися знову. Але, мабуть, повинна подякувати Раяну за той неоціненний життєвий досвід, який він мені подарував. Він показав, що не треба так щиро розхристувати душу і вірити всім, хто каже: «я тебе кохаю.» Не всі люди хочуть змін, а вірити за двох дуже важко. Тепер я буду піклуватися про себе. І вірити не словам, а вчинкам. І більше ніколи не буду плакати через чоловіків. Краще плакати від щастя, радості, розчулення, але не через того, хто розчавив твоє серця. Він того не вартий.

Повернувшись до гуртожитку, я навіть словом нікому не обмовилася, щоб ці новини не дійшли до мами. Не хочу зіпсувати їй передсвятковий настрій, адже весілля – це одна з головних подій у житті, і я не збираюся затьмарювати її день своєю драмою. Добре, що весілля через два дні.