Глава 17

 - Як приємно, ви прийшли вчасно та вдвох! - посміхаючись, майже заспівала моя мама, по черзі цілуючи нас із Раяном в щоки. - У нас все готово. Джордж відкоркував якусь цікаву пляшку вина.

Вітаючись, ми киваємо старшому Кінгу. Я помітила, що батько та син вітаються кивками, без потиску руки чи дружнього поплескування по плечу. Все дуже стримано та дистанційно.

- Це вино я привіз із Чилі. Воно простояло у мене в барі років п'ять, але, думаю, сьогодні настала його черга, - спокійно вимовляє Джордж, особисто розливаючи вино по келихах. - Саві, як тобі живеться у гуртожитку?

- Кілька днів я ночувала вдома, тож гуртожиток ще не розкуштувала, - намагаюся відповідати ввічливо і посміхатися, щоб не засмучувати маму, вона сьогодні така весела.

- У гуртожитку теж, між іншим, люди живуть, - вставляє Раян. - У мене все гаразд, якщо тобі, як батькові, раптом стане цікаво. У нас із Саванною теж є привід випити цього ексклюзивного вина. Ми вирішили почати зустрічатися, тому вже кілька днів ми називаємо себе парою.

Старший Кінг, чомусь, раптом завмер, а мама перестала посміхатися.

- Іншими словами - спите в одному ліжку. Ну, це ваше право, - присівши, Джордж, чомусь, дивиться саме на мене, пропалюючи своїм пильним поглядом. – Раяна я можу зрозуміти, він не зміг пройти повз гарну дівчину. Але тебе, Саві, зрозуміти ніяк не можу.

- Ого, ти хочеш сказати, як це вона спокусилася на такого дурня, як я? - пирхнувши, зарозуміло засміявся Раян. - Я знав, що ти великої думки про мене! Дякую, батьку.

- Ти поки що нічого такого не зробив, щоб моя думка про тебе була кращою. Я просто знаю твій характер, Раяне, і боюся, що ти змусиш цю дівчину страждати! – гаркнув Джордж.

- Ви не маєте рації, містере Кінг, Раян розумний хлопець, чуйний, просто трохи запальний, - намагаюся заступитися за Раяна, бо його батько аж надто нетактовно поводиться, на мій погляд.

- Саві, от тільки не треба мене захищати, - шипить Раян. - Цього ще не вистачало. Я до цього звик, обід цілком у дусі нашої родини.

- А я й не кажу, що він дурень, - усміхається Джордж, якого моя мама демонстративно стиснула за руку. - Він просто поки що не вміє користуватися своїми мізками. Характер повинен затвердіти та набути форми, а це поки що вибухове желе. Не ображайся, Раяне, адже ти знаєш, що я ніколи не бажав тобі зла. Просто у мене ніколи не виходило до тебе достукатися. Ти реагуєш лише на погрози позбавити тебе грошей.

- А може, ти не з того починав розмову? - Раян підняв на нього свій виразний погляд. - Щось у мене апетит зник взагалі!

- І все-таки ти залишишся за столом, - спокійно і впевнено кинув Джордж, накладаючи собі салат. – Розкажіть нам про свої плани, а ми розповімо вам про свої. Наприклад, ми з Донною вирішили, що після повернення з весільної подорожі заведемо собі собаку.

- Клас, - різко перебиває його Раян. - Коли я у дитинстві просив тебе купити мені собаку, ти говорив категоричне «ні»!

- Тому що ти не був відповідальним!

- А куди ви збираєтесь у весільну подорож? – намагаюся змінити тему, сидячи, як на голках. Атмосфера просто жах. Цим двом не можна перебувати в одній кімнаті.

- До Франції, - відповідає мама. - Ти ж знаєш, я завжди мріяла там побувати.

- О, чекатиму фотозвіт. Сподіваюся, ти знімеш всі романтичні куточки, щоб я могла їх як слід розглянути. До речі, дуже смачний салат, мій улюблений. І кофтинка тобі ця дуже личить. Я не знаю, що ви зробили, містере Кінг, - повертаю голову в його бік. - Але моя мама погарнішала та помолодшала на кілька років. Давно не бачила, щоб її очі так сяяли. Тому знімаю капелюха перед чарівником.

- Спасибі. Ти дуже чуйна та мила дівчина, Саві. Твоєму майбутньому чоловікові дуже з тобою пощастить. І називай мене, будь ласка, Джорджем. Добре?

- А можна і я називатиму тебе Джорджем? - знову хмикає Раян, ніби навмисне дражнячи свого батька. - Значить, тебе не буде в країні, коли мені нарешті стукне двадцять три?

- Адвокати знають свою справу, проблем не буде. А я спеціально поїду подалі, щоб не затьмарювати тобі свято. Я знаю, з яким нетерпінням ти чекаєш на цей день. День, коли батькове слово більше не буде тобі законом, - мені здалося, що Джордж вимовив це з гірким сумом.

- А що має статися цього дня? – не змогла я стримати своєї цікавості.

- Як, твій хлопець ще не встиг поділитися своїми планами? Ще не похвалився, Раяне?

- Савані не буде це цікаво, - буркнув той, не дивлячись на мене.

- Річ у тому, що коли Раяну виповниться двадцять три, він вступить у спадок. Мій батько, на зло мені, залишив йому чималеньку суму. Отже, Раян стане дуже багатим хлопцем.

- Для мене це зовсім нічого не змінить, - знизую плечима.

- Зате для нього зміниться майже все. Люба моя, це м'ясо незрівнянне, - Джордж усміхнувся моїй матері з виглядом «розмову про Раяна закінчено».

- У мене є питання. Що подарувати вам на весілля? - мене пригнічує вираз обличчя Раяна. Я вже не уявляю, як можна повернути розмову, щоб атмосфера трохи розрядилася. Якщо таке повторюватиметься щосуботи, то я так довго не витримаю. Потрібно щось змінювати або залишити цю ідею назавжди.