Глава 15

 Весь цей блиск та гонор, зарозумілість і виклик в очах насправді приховують нещасну людину. Він ніби замерзлий бездомний пес, нікому не довіряє, огризається на кожного, хто проходить повз, і тільки мені дозволив себе погладити.

Гроші для Раяна все одно що пил, вони його не гріють, а випивка та подружки веселять оманливо та короткочасно. Його злить, що він не знає, чого насправді хоче. Він не має плану. Як любить повторювати моя хрещена – «завжди має бути план».

У мене з голови не йдуть його слова. Звісно ж, я знала, що він звинувачував у всьому мене, але щоб мріяти помститися… Хіба сильна та впевнена у собі людина може про таке розмірковувати?

Заповзаємо під ковдру, кидаючи один на одного короткі погляди. Зрозуміло, йому незвично, адже Раян Кінг падав з дівчиною у ліжко, вже злившись у пристрасних обіймах, а тут така цнотлива сцена. Повертаюся до нього спиною, а він притискається до мене ближче, міцно обійнявши рукою.

- Добраніч, Раяне.

- Добраніч, Саванно.

- Тобі добре зараз поряд зі мною?

- Дуже, - посміхається мені у волосся Раян.

- Тоді просто заплющ очі, слухай моє дихання, відчувай мій запах і ні про що не думай. Розслабся, наче ти в найбезпечнішому місці у світі, - беру його руку у свою, переплітаю наші пальці й теж заплющую очі.

- Я спробую, - прошепотів тихо.

Лежачи в темряві, відчуваючи дотик і слухаючи подих один одного після такого емоційного сплеску, я ніби відпускаю приводи, якими до цього утримувала свою напругу. Незважаючи ні на що, мені так затишно і спокійно, поряд з ним. Роблю ще один глибокий вдих і засинаю…. для того, щоб мене підкинуло посеред ночі від його крику.

- Ні! Ні, не треба! - кидається на ліжку Раян, судомно притискаючи руки до своїх грудей. Спросоння до мене нарешті доходить, що йому сниться жахіття.

- Раяне, прокинься! Все добре. Це сон! - обхоплюю долонями його обличчя, взявшись цілувати куди доведеться, поки він не розплющив очі.

- Не йди, - ледь чутно шепоче, але мені здається, що він все ще уві сні.

- Не піду. Я поруч.

Здригнувшись, раптом різко обхоплює мене руками:

- Саванна? Я кричав? Прошу, не питай.

Можливо, потім сам розповість, що його так мучить. Замість розпитувань я ніжно цілую його в губи, а через хвилину руки Раяна вже не зупинити - вони жадібно нишпорять по моєму тілу, нетерпляче стягують одяг, ніби ще секунда - і ми спізнимося.

Він рухається у мені так вимогливо, наполегливо наближаючись до вибуху задоволення. Кожен мій звук гасить своїми губами і, кінчаючи, раптом видихає мені у вухо.

- Я кохаю тебе, Саві, - виразно і на тверезу голову. А потім, не дозволяючи мені нічого відповісти, знову цілує в губи і зі стогоном завмирає. Раян - не та людина, яка здатна годинами говорити про почуття, вибудовувати в солодкі потоки компліменти та топити у романтиці. Я взагалі не впевнена, що він знає, що таке кохання.

- Кохаєш? - все-таки наважуюсь перепитати.

- А як інакше назвати все те, що зі мною відбувається? - бурмоче у відповідь. - Чи я просто збожеволів? Кохаю. Тому мені так добре з тобою. Але… - мовчить цілих кілька хвилин, складаючи думки в слова. - Але я боюся цієї залежності. Люди прив'язуються, люблять, втрачають та страждають.

- Отже, краще не прив'язуватися?

- Так я думав раніше. Але вже пізно… А ти? - відчуваю, як він увесь напружився, ставлячи це запитання.

- Для мене теж вже запізно. Попри все я до тебе прив'язалася і закохалася в того Раяна, якого ти ховаєш у собі.

- Будемо жити втрьох? - хмикає він, розслабившись.

- Аякже. Ти зміниш цей безглуздий напис? Тому що мені більше не хочеться почувати себе боржницею.

- Коли знайду грамотного китайця, щоб скласти фразу, яка буде мати якийсь сенс. Бо якщо там буде написано «повторно не розморожувати, ведеться слідство», мене це теж не влаштовуватиме. Давай ще трохи подрімаємо?

Але ми все одно проспали, рвонувши до коледжу, наче навіжені й застібаючись на ходу, бо і в нього, і в мене це остання пара, на якій можна здати залік, а якийсь нелюд поставив її першою!

А я ще обіцяла допомогти Маркусу! Сьогодні, мабуть, доведеться сидіти до ночі, якщо вже уклала угоду.

- Пообідаємо? Пообідаємо? Саві!

- Га? - підстрибнула я, сидячи на підвіконні й з подивом дивлячись на Раяна. – Коли?

-  Зараз. Супутник, це Земля, ви на зв'язку? – усміхається.

- Ох, зараз ніяк не можу, - сумно хитаю головою. – У мене завал! Я навіть увечері не зможу зустрітися з тобою.

- Ти що, половині коледжу вирішила завдання переробити? Зубрилко, кидай цю згубну справу. У тебе тепер є, і вся твоя увага - моя! - Раян намагається стягнути мене вниз.

- Чесно не можу. Це дуже важливо, - усміхаюся, вибачаючись. - Тобі доведеться трохи понудьгувати, може, після… зустріч буде більш спекотною. Але я весь час думаю про тебе, - підставляю губи для поцілунку.

- Дуже вперта і розумна шкода, - цілує мене. - Гаразд, побрів я обідати, кинутий і розчавлений, - жартує, отже, не образився. - Але ти дивися, щоб дим із вух не пішов. Увечері я тебе все одно знайду.