Глава 13

 Те, що ми приїхали разом, поки що ніякого ажіотажу не викликало, як і те, що Раян тягне мою валізу. Зацікавлені та косі погляди кидають, звісно, але хіба мало чого він преться зі мною у жіночий гуртожиток. Нас і раніше бачили разом, коли він діставав мене своїми причіпками. Але коли ми вийшли з моєї кімнати, і Раян взяв мене за руку… ось тут почалося. Кожна зустрінута нами дівчина в коридорах чи вестибюлі гуртожитку з великими очима завмирала восковою фігурою, тому що Раяна Кінга у коледжі знають всі. Поки йдемо до навчального корпусу, на нас витріщаються і обертаються всі, кому не ліньки. Раян відповідає на вітання і крокує, як ні в чому не бувало, ніби ми ще з першого курсу за ручку ходимо.

- Сьогодні ми явно будемо темою дня, - хмикає він. - Стільки цікавості в очах. Здається, деякі ось-ось лопнуть від стовпотворіння питань у своїх черепних коробках.

- Хм, дійсно дивно, ніби вони ніколи тебе з дівчиною не бачили. Витріщаються так, ніби змінив орієнтацію, - підтакую таким самим тоном, хоча розумію, чому студентська братія у такому здивуванні. - Вони звикли, що ти завжди до мене чіплявся і насміхався з мене. І раптом таке різке перевтілення!

- Ні, просто ще ніхто і ніколи не бачив, щоб я йшов з дівчиною за руку. І ось цього я теж ніколи у всіх на очах не робив, - різко притиснувши мене до себе, Раян зупинився, присмоктавшись до моїх губ вимогливим поцілунком. Потім поцілував мене ніжніше, а в кінці зовсім трепетно. - Побачимося під час перерви, лапатусю. Піду потеревеню з хлопцями.

І навіть попри те, що ми з ним розійшлися в різні боки, на мене продовжують підозріло витріщатися, а Іззі мало з ніг мене не збила, коли летіла назустріч по коридору.

- Не вірю своїм очам, вухам і внутрішньому голосу! Саві, як??! Що це було? Як це розуміти? Поясни, інакше мене зараз розмаже по стіні великим знаком питання!

 - Ми з Раяном вирішили почати зустрічатися, - посміхаюся, знизуючи плечима. - Якось так спонтанно накрило. Розмова по щирості, пристрасть і ось ми вже прокидаємося в одному ліжку. Коротше кажучи, Іззі, це щось неймовірне. Мені дико страшно, знаючи Раяна, але я ризикну. Можу обпектися і перестану вірити в любов взагалі, а може…

- А я казала, що він до тебе щось відчуває! Не можна ось так просто своїми причіпками дівчині проходу не давати. Тільки, якщо ця дівчина і вдень, і вночі не виходить у тебе з голови, - в Іззі від хвилювання навіть окуляри запітніли. - І що ж тепер буде з усіма цими його подружками-стервами, дублерками Міс Світу? Він що, здатний зберігати вірність?

- От тепер і подивимося, на що здатен, а на що не здатний Раян Кінг! Я хочу дати йому шанс, тому що…

- Тому що сама в нього закохана, але якоюсь викривленою любов'ю, - закінчила за мене Іззі. - Тому що будь-яка інша на твоєму місці давно б послала його в дупу до диявола і більше жодного разу не глянула б на цього мерзотника, а ти стільки разів пробачала. Ти вже мільйон шансів йому давала, Саві. Сама того не помічаючи.

Моя подруга має рацію, з боку, напевно, це виглядало саме так. Наче я стійко дозволяла йому себе принижувати, зберігаючи в душі якусь надію.

- Цей шанс буде для нього останнім, - зітхнула я.

На нашому потоці я найпершою здала залік з літератури, написавши есе, яке задовольнило нашу екстравагантну місіс Каверз. Свого часу вона написала книгу «Тріумф одинака», отримала за неї літературну премію і досі не відчуває землі під ногами. Здати залік цій прискіпливій ​​зірці з першого разу вдається не всім, в основному лише з третього, тому що дамочка любить трохи познущатися зі студентів. А мені, дивним чином, таланить. Тому на літературу можна вже не ходити, але у свої вільні півтори години я все одно вирішила зависнути в бібліотеці, аби підтягнути інші дисципліни. Синдром відмінниці, що тут скажеш. І коли мені на очі потрапив Маркус Фолі зі свити Раяна, у мене в голові спонтанно виникла ідея.

Він, бідолаха, вже позеленів над конспектом, обклавшись книгами. Здається, Маркус уже готовий піти на що завгодно, лиш би пережити цю сесію.

- Тобі явно потрібна допомога, Маркусе, - присіла я поруч із ним. - Виглядаєш не надто щасливим.

- Ненавиджу батька, який змусив мене піти до цього коледжу, ненавиджу ці заліки, викладачів та бібліотеку цю срану, яка більше схожа на склеп, - бурмоче він, зовсім впавши духом.

- Я можу тобі допомогти. Можу написати есе за одну твою послугу, - сказала по-змовницьки тихо, а Маркус помітно підбадьорився, втупившись на мене з готовністю продати душу.

- Яку ще послугу?

- Обіцяю, ти здаси всі заліки, а на знак вдячності будеш розповідати мені про всі пригоди Раяна, про його життя в гуртожитку, як він розважається вечорами, що говорить, про що сперечається.

- Ти хочеш, щоб я стежив та доносив на свого друга?!

- Не такі вже ви й друзі. Зате батько поверне тобі машину. Чула, він відібрав у тебе ключі, тому що тобі загрожує виключення. По-моєму, угода чесна.

- Навіщо ж ти почала з ним зустрічатися, якщо йому так не довіряєш?

- Логічне запитання. Всі знають, який норов у Раяна Кінга. Я просто хочу переконатися, що він не робить з мене дурепу і йому можна вірити. Про нашу з тобою угоду ніхто не дізнається, жодна жива душа. Ти будеш телефонувати мені при кожній підозрілій ситуації. Підпишеш мене в телефоні «Семом», а я підпишу тебе «Маршою». Свої завдання будеш скидати мені на пошту. Погоджуйся, Маркусе, ми обидва залишимося у виграші.