Глава 12

 - Це такий черговий прикол від Раяна Кінга? - ледве знайшла в собі сили вичавити у відповідь. Таке враження, що він все ще п'яний, тому продовжує марити. Не можу повірити в почуте, чекаю від нього підступу, безглуздої посмішки та фрази типу «ага, попалася, навіть не мрій». Хоча, це сумнівне щастя. Раян Кінг звик топтати серця і плювати в душі. Але є одне «але», яке мене зупиняє послати його до чортової бабусі - це справжній Раян, якого він ховає глибоко всередині себе. У того Раяна є душа, котрій в житті не вистачало любові та тепла, але себе того він зневажає, вважаючи слабким, тому в масці хама йому звичніше.

- Саві, я говорю серйозно. Нам було добре разом, можливо, навіть краще, ніж з будь-ким. Можна спробувати для різноманітності, - знизує плечима й хмуриться.

- Для різноманітності? - спускаюся на одну сходинку і штовхаю його в груди. - Типу, пограю, а якщо не сподобається викину? Типу, може, це буде навіть весело, підбадьорюся адреналіном, наберуся досвіду? Змушу коледж вибухнути через цю новину і знову стану об'єктом уваги номер один? Чи, може, хлопець, у якого є дівчина, більш бажаний для місцевих хвойд, га? Ти підібрав неправильні слова, щоб я тобі повірила! Складно вірити людині, яка думає тільки про себе. Іди геть, Раяне.

Розвертаюся і грюкаю дверима, зачинивши їх на ключ. Мене трясе, важко дихати і хочеться вити, що й роблю, забравшись під душ. Стільки думок, які спочатку лізуть в голову, а потім рвуть душу. Серце скрутилося від тужливого відчаю, кудись тягнеться. І на цей раз вода не змиває ці думки. Зітхання все одно важкі, і, як і раніше, хочеться плакати від того, що шкода розбивати наш примарний міст. Я жалію себе і його, але водночас злюся, натикаючись на глухі кути.

Потрібно збирати речі, а я почуваюсь страшенно розбитою. Щось потягнуло мене визирнути у вікно. Раян не пішов, сидить на сходинках, опустивши голову… Я не знаю, що зі мною відбувається, це сильніше за мене. Душа так вперто тягнеться до нього, а серце виразно стискається і підскакує мало не до самого горла.

Чому він не пішов? Раяне, що ж ти з нами робиш?!

Відчиняю двері мовчки й, завмерши, стою на порозі. Він повільно повертає голову, серйозно дивиться на мене цілу хвилину, піднімається і підходить ближче.

- У житті існує два види щастя: оманливе та справжнє, - вимовляє він тихо. - Оманливе спокушає сильніше, тому що з ним легше розібратися, і ти не так бідкаєшся, якщо раптом воно втрачається. Справжнє більш бажане, але про це важко зізнатися навіть собі, воно лякає, тому що потрібно розкривати душу. І так вже в моєму житті дивно склалося, що по-справжньому щасливий я тільки поруч з тобою, Саванно. Але не обіцяю, що не буду робити помилки, що раптом різко перестану бути скотиною. Ти й так знаєш, що я поганий хлопець. Знаєш, але все одно зайнялася зі мною любов'ю. А оскільки ти у нас не любителька пригод, значить, щось до мене відчуваєш, значить, вмієш пробачати.

Я в житті не бачила його одночасно таким сумним і таким серйозним. У мене перехопило подих від того, що переді мною стоїть справжній Раян, той, який мені дійсно подобається.

- Я знову щось сказав не так?

- Ні, на цей раз ти підібрав правильні слова, - хитаю головою.

- Тоді чому ти плачеш? - тягнеться до мене подушечкою великого пальця й ніжно проводить ним по моїй щоці.

- Це емоції. Ти мене зворушив, - відводжу погляд і не знаю які підібрати слова. - Будеш снідати?

- З величезним задоволенням та звірячим апетитом.

- Тоді проходь, - не знаю, чому мене раптом накрило таким збентеженням. - Душ у нас далі по коридору. А я поки що-небудь швиденько приготую.

Він мовчки, без будь-яких коментарів та заперечень, тупотить до ванної, а я, до біса ошелешена, плентаюся на кухню, натикаючись на меблі. Це так… незвично, такі дивні відчуття. Адже, здається, я дала йому згоду тим, що запросила в будинок. І впевнена, що Раян повернеться до цієї розмови. Вийде з душу і прямо запитає, чи зможемо ми стати парою, чи будемо зустрічатися?

Нашвидкуруч можна приготувати тільки омлет та бутерброди.

Стоячи біля плити, якраз перевернувши омлет на інший бік, чую, що він зайшов на кухню, але не обертаюся. Зате злегка здригаюся та часто дихаю. Обіймаючи мене, Раян притискається ззаду і цілує в шию, що змушує полки мурашок покрити мою шкіру й здибити кожну волосинку.

- Так ти станеш моєю дівчиною, Саванно Роуз Вуд?

- Так. Але якщо ти зробиш мені боляче, Раяне Патріку Кінг, тобі доведеться шукати іншу причину для справжнього щастя, тому що у всього є межа. Навіть любов не буває всепрощаючою, одного разу вона просто перетворюється на камінь.

- Я це розумію, - шепоче він, забравшись руками під мою довгу домашню футболку, яку я накинула на голе тіло. Тому вже через секунду чую його захоплений стогін і йому вже стає явно не до сніданку.

- Ні, Раяне, не зараз, - м'яко вивільняюся з цих чіпких рук, тут же натикаючись на чіпкий, затуманений бажанням погляд. - Давай спочатку поговоримо, поїмо, ти мені продемонструєш інший свій… великий апетит.

- А що нам заважає зробити це після швидкого та зворушливого перепихону? - щиро дивується він. Дійсно, і як мені в голову стукнуло подібне? - Я не можу заштовхувати в себе омлет і концентрувати увагу на розмові, мені заважатиме думка про те, що під футболкою у тебе такі солоденькі оголені місця. Зараз ти для мене смачніше будь-якого вишуканого сніданку. Я дико скучив, - і головне дивиться на мене такими нещасними очима, ніби хоче згадати, що таке секс, ніби замучився весь стражданнями. - Саві, ти хіба не знаєш, що цим можна втихомирювати поганих хлопців? Будь ласка, втихомир мене. Потім я стану слухняним, і ми зможемо все спокійно обговорити, - розмотує рушник, кидаючи його вбік. Такий собі у всій красі… невтихомирений.