Глава 6

 - Алло, - видихаю у слухавку, до крайності здивована такою пунктуальністю. Треба ж, Раян Кінг увімкнув свою скрупульозність та передзвонив. Хвилина у хвилину. Маніяк пришиблений!

- Ну? Саванно Роуз Вуд, ти обіцяла розповісти, куди тебе занесло. Ось телефоную дізнатися, як і домовлялися, - голос стриманий, слова вимовляє виразно й чітко з легкою, ледве відчутною посмішкою. А це означає, що Раян за цей час не зробив жодного ковтка алкоголю, він протверезів, а його розум та язик знову наточені й готові нещадно жалити. Невже я його так зачепила?

- Зізнаюся, ти привів мене у замішання. Думала, вже п’яний в дим і два слова зв'язати не зможеш. У тебе ж таке горе - батько одружується з хатньою робітницею, а дівчина, яку ти мрієш викреслити зі свого життя, ніяк не викреслюється. Навпаки, вона стала частиною твоєї родини. Раян Кінг знову розчарувався у глобальній справедливості.

- Чому ти завжди так багато патякаєш замість того, щоб дати просту відповідь?

- Ох, який зарозумілий тон! Як ми любимо командувати! Я в Нью-Йорку. І мені подобається це місто. Навіть не так - я давно в нього закохана. Була б моя воля, без роздумів покинула б Флориду, наш рідний Орландо і переїхала б сюди, у місто великих можливостей та розбитих доль, місто, яке бурлить навіть вночі. Я задовольнила тебе своєю відповіддю? - хоча вулиця, на якій знаходиться будинок Арчера, об одинадцятій годині вечора виглядає доволі безлюдною. Це не найкращий район, і сюди б я точно не переїхала, якщо вже бути до кінця чесною. Деякі закутки Нью-Йорка далеко не ідеальні, а щоб винаймати житло на Манхеттені потрібно солідно заробляти, і Арчер навіть, поки що, не мріє про квартирку в центрі.

- Мене складно задовольнити, але правду чути приємно. Тобі дуже личить ця сукня, але ти виглядаєш такою самотньою посеред цього тротуару, - хмикає Раян, а я завмираю стовпом, боячись озирнутися. Таке враження, що мій заледенілий хребет кришиться від напруги, а вуха сповзли на потилицю, і я чую, як до мене наближаються чиїсь кроки. Але все одно продовжую судомно притискати до себе телефон, відмовляючись вірити, що він… тут. Навіщо? Чому?

- Саванно, ти ж знаєш, скільки потрібно часу, щоб долетіти з Орландо до Нью-Йорка? - звучить у слухавці.

- Дві години сорок хвилин, - нервово ковтаю, все так само не рухаючись.

- Розумниця. А коли ще маєш хресного власника однієї з авіакомпаній, квитки дістати взагалі не складно. Але найкраще життя полегшують соціальні мережі. Знаю, ти там не зависаєш, на відміну від твоєї подруги Іззі, на яку я спеціально підписався. Сьогодні вона якраз ділилася своїми яскравими враженнями від поїздки в Нью-Йорк, а особливо від концерту «Imagine Dragons». Вітаю. Повинно бути приємно, коли мрії здійснюються. Може, ти вже озирнешся, врешті-решт?

А я, зовсім ошелешена, не можу поворухнутися. У мене в голові утворився вакуум від шоку. Але вже відчуваю, що позаду мене хтось стоїть. Стоїть впритул, насолоджуючись моєю розгубленістю.

- Саванно, - губи Раяна майже торкаються мого вуха. - Ну ж бо, лапатусю, я так поспішав вкластися у ці чотири години. Ти ж знаєш, не люблю розмовляти по телефону, мені важливий зоровий контакт. А нам же потрібно тепер багато чого обговорити, а вчорашня домовленість коту під хвіст. Хтось вчора злорадно насолоджувався та смакував мою майбутню реакцію, так? - долоні Раяна лягають мені на плечі, ковзають по руках і зупиняються на талії. Він завжди торкався до мене занадто по-власницьки, з найпершого дня. Ось і зараз починає впевнено розвертати мене обличчям до себе. А я дивлюся на нього і не можу повірити своїм очам.

- Саві, де ти застрягла... - вилетіла з під'їзду Іззі й теж застигла, побачивши Раяна.

- Ку-ку, - киває він їй. - Нам тут компанія не потрібна, ми з Саві удвох прекрасно пошепчемося, коли до неї дар мови повернеться. Так що зникни, пампушко. І довгоногого друга свого попередь, щоб не висовувався. Я сьогодні не в настрої, так що всяке може трапитися.

Іззі занадто велика боягузка, тому починає задкувати і через хвилину знову зникає за дверима.

- Її батько - страшенний параноїк. Перш ніж відпустити цю дорослу діваху, зажадав, щоб вона сказала йому точну адресу. Тому хлопцям, яких я до нього відправив, не склало труднощів дізнатися, де мені шукати Арчера Деза. То що, Саванно, з чого почнемо?

- Якого біса ти сюди приперся?! - все, нарешті, я розморозилася, відштовхнувши його від себе. - Господи, Раяне, який же ти псих!

- Так, я імпульсивний. І не збирався чекати ще цілий день, щоб обговорити нашу проблему.

- Яку з них? У нас їх ціла купа! Мені потрібно сісти, - починаю озиратися по сторонах. Мене трусить. Це ж треба, навіть тут від нього не сховатися! Нонсенс якийсь!

- Тут недалеко є кафе. Я б запропонував посидіти в парку, але ти, здається, й так у стані напівнепритомності. Ходімо, вряди-годи вип'ємо кави удвох.

І щоб мені провалитися, йду разом з ним. Заходимо у цілодобове кафе та сідаємо за найдальший столик.

- Дві кави. Один американо і подвійний капучино зі знежиреним молоком, будь ласка, - сухо кидає він офіціантові, і мене вже просто не вистачає, щоб продовжувати дивуватися. Він знає, що я п'ю. Рота не дав мені розкрити. - Ти знала, що у них роман?

- Навіть не здогадувалася. А мама мовчала. Для мене це теж було великим сюрпризом. Але ми не можемо це змінити, не маємо права заважати, це їхній вибір, їхнє щастя. Хоча мені досі важко уявити їх разом. Твій холодний та владний батько і моя ніжна життєрадісна мама. Боїшся, що я переїду жити до них? Не переживай, я відмовилася. Буду жити в гуртожитку. На сімейні свята будемо ходити по черзі, щоб не псувати їм настрій своїми скандалами. Адже ми без сварок поруч один з одним дихати не можемо!