Глава 5

 - Арчер дістав квитки! Я йду на концерт! Я лечу до Нью-Йорка!!! - стрибаю по хаті, забувши про все на світі. - Ох, не можу повірити в таку удачу! - хапаю телефон й швиденько набираю друга. – Скажи, як тобі вдалося врятувати мій день народження?! - задихаюся від щастя у слухавку.

- Серйозно? Я несподівано став героєм? - сміється він. - Ти ж не думала, що я залишу тебе без подарунка? Тому замовив квитки на літак, до речі, ранковий рейс, дивись не проспи, а о сьомій вечора ми кайфанемо на концерті твоєї улюбленої групи. Брат допоміг з квитками, бо я почав йому нити про це ще два місяці тому, готувався, коротше. Але це ще не все. Подзвони зараз Іззі, почуєш її оглушливий вереск, у мене тут весь район оглух через цей радісний екстаз.

- Стривай, ти хочеш сказати…

- Я буду зустрічати вас в аеропорту. До завтра, Саві! Постарайтеся не переплутати літаки! Обіймаю! Мені пора бігти, у мене ефір!

Не зменшуючи градус захоплення, дзвоню Іззі і дійсно глухну від цієї щасливої ​​істерики:

- Прикинь, якимось дивом я вмовила батька, щоб він відпустив мене разом з тобою!!! Це тобі мій подарунок!!! Адже раніше він мене навіть у шкільний похід до сусіднього штату не відпускав! А-а-а!!! Я сьогодні не засну!

- І твої сусіди, мабуть, теж, - сміюся та витираю сльози розчулення. - Як же класно все склалося! Відпросимося в коледжі на два дні та вирушимо з тобою у нашу маленьку пригоду.

І тільки перевівши подих й трохи заспокоївшись, йду ставити маму до відома, хоча я вже дама доросла, мені батьківський дозвіл ні до чого.

- Як ти? - заглядаю до неї у кімнату і бачу, що вона збирає речі, дбайливо укладаючи їх у валізи.

- Я в порядку, вся у думках про майбутнє. Джордж телефонує щогодини, благає перевезти речі і більше не залишати його на ніч самого, - мама злегка ніяково червоніє, а від чуттєвого хвилювання закушує губу. Така зворушлива міміка. Мабуть, дійсно закохалася до трепету ніжних метеликів та райдужних хмар.

- Треба ж, які у вас там пристрасті розігралися, вже явно не дитячі. Мамо, я завтра разом з Іззі лечу до Нью-Йорка, повернемося через два дні. Я домовлюся у коледжі. Уявляєш, Арчер виконав мою мрію! Я вже років зо три марила бажанням потрапити на виступ улюбленої групи.

- Мені так приємно, що у тебе є такі друзі, мила моя дівчинко. Цінуй це. Послухай, Саві, поки ми тут з тобою удвох і у нас є час поспілкуватися, давай обговоримо ще дещо…

- Ти збираєшся продати будинок? Неважко здогадатися, - киваю й відводжу погляд, щоб вона не помітила, як мій піднесений настрій миттю здувся. - Що ж, це логічно. Ти все одно збираєшся жити з новим чоловіком у його шикарному будинку. Погасиш нарешті цей клятий кредит… А мені вже давно пора вилітати з гнізда. Влаштуюся у гуртожитку. Все одно планувала після навчання орендувати окреме житло.

- Напевно, це нереально просити тебе пожити разом із нами? Ти могла б ближче познайомитися з Джорджем, дізнатися його з іншого боку, не як мого роботодавця, а як чоловіка, якого я покохала, - благальні очі мами ріжуть мене по живому. Як вона може просити про подібне? Навіть якщо Раян зараз живе в гуртожитку, щоб бути ближче до вечірок, там все одно витає його дух, там його будинок і там він може з'явитися в будь-яку хвилину.

- Мамо, тобі ж жити з цим чоловіком. І мені не п'ять років, щоб знайомитися та звикати до вітчима. Якщо він робить тебе щасливою, значить, я вже буду його поважати. По-моєму, цього достатньо. Але жити у його будинку не зможу. Ми… я можу зіткнутися з Раяном, а нестримні конфлікти нам ні до чого. Я й так цього насьорбалась за два роки. Але на вашому весіллі постараюся бути!

- Звісно ж, ти будеш на моєму весіллі, це навіть не обговорюється, Саванно Роуз Вуд! Тобто в будинку Джорджа ти можеш зіткнутися з Раяном, який там взагалі перестав з'являтися, а перебравшись до гуртожитку, ти з ним не зіткнешся, враховуючи, що чоловічий та жіночий гуртожиток на території кампуса знаходяться не так вже й далеко один від одного?

- Там… динамічна атмосфера, натовп. Коротше кажучи, зовсім інша ситуація, - запинаючись, вичавила я, вперто хмурячись. Мама все одно не зрозуміє, що наодинці зі мною Раян зовсім інший, ніж на людях. І той Раян, якого я можу зустрічати біля корпусів або на студентських вечірках, не такий небезпечний, як той, з яким ми можемо зіткнутися ніс до носа в одній з кімнат маєтку Кінгів. Адже тоді між нами починає з'являтися привид того моста, який ми з ним спалили. Попри все починає тягнути один до одного. А я цього не хочу, я цього боюся. І думаю, що Раян теж. Не уявляю, як можна знову зблизитися з людиною, коли між нами міцна стіна з образ, розчарувань, непорозуміння та злості? Як можна пробачити йому ці отруйні шпильки, гулянки та напівголих красунь, які вивалювалися з його кімнати в гуртожитку? Він зробив свій вибір, а я свій. І крізь стіну я ломитися не збираюся, розбивати серце та знову розчаровуватися. Піду своїм шляхом, поки все це не залишиться в минулому. Мені просто потрібно трохи потерпіти.

Вранці сонна плентаюся до ванної, а мама, така ошатна й елегантна, збирається випурхнути з дому, щоб сісти в машину, яку за нею надіслав Джордж. Тепер вона інакше пахне, інакше одягається й інакше витримує паузи.

- Доню, вдалої тобі поїздки, - з ніжністю обіймає. - Повеселися там. Коли повернешся, обов'язково подзвони. О, ще, заходив один хлопець, залишив для тебе конверт. Я поклала його на кухні, поруч з твоїм сніданком!

Ще один конверт, ще один хлопець, то нікого, то просто надлишок вражень. Це не просто послання - це ціла бандероль. У конверті ключі й записка, написана акуратним почерком Люка: