Глава 4

 Оце придумали! Наче змовилися! Що мама, що Люк. Поговорити з Раяном! Це неможливо. Хоча іноді мені хочеться виплеснути йому в обличчя все, що я про нього думаю, але ж ця падлюка не дає навіть речення закінчити, вставляючи свої отруйні коментарі. Раян Кінг не бажає знати правду про себе. Він визнає тільки свою думку. Слабак, одним словом, про якого я б воліла не думати, але думаю, наче проклята.

Не чекаючи його, йду вздовж дороги, бо не впевнена, що він взагалі приїде. Безглузда витівка. Втім, тільки я могла так зіпсувати свій власний день народження. Це вже не вперше. Коли мені виповнилося десять, я провалилася у яму, в якій просиділа цілий день, поки мене не знайшли. В тринадцять ненавмисно перекинула собі на руку окріп, і замість святкування ми були змушені просидіти в лікарні. У п'ятнадцять відстала від групи і заблукала в лісі. Коротше кажучи, доля мене любить, їй зі мною весело.

Позаду лунає вереск гальм, я злякано відскакую вбік, не встигаючи зрозуміти, що відбувається, поки машина Раяна не стає поперек дороги. Одного разу в зоопарку я бачила орангутанга в нападі люті. Так ось, Раян зараз точнісінька його копія, судячи з того, як вискочив з машини й відчинив мені пасажирські дверцята:

- Сіла! Швидко! Без своїх безглуздих огризань!

- Не ввічливо, Кінг.

- Не ввічливо буде, коли я тебе зловлю та заштовхаю туди силою, - шипить Раян. Ще трохи - і на асфальт посиплються іскри з цих злющих блакитних очей. Гаразд, він вже здивував мене тим, що приїхав. Так і бути, сяду.

- Треба ж, ти тверезий, - помічаю, залазячи в машину.

- Просто не встиг. Зайнятий був, плакав у кулачок від образи в куточку. Але все ще попереду, - грюкає він дверцятами і падає за кермо. - Посварилася зі своїм хлопцем?

- Ні. І Люк не мій хлопець.

- Хто б міг подумати, ти та він!

- Хто б міг подумати, ти та половина дівчачого гуртожитку!

- Так, я вмію насолоджуватися життям, на відміну від тебе! Принаймні тим малим, що мені залишилося.

- А раптом ти помиляєшся? У тому, що кар'єра зірки американського футболу була твоєю мрією?

- Я не…

- Дай мені договорити! Хоч раз у житті стули писок і дай мені сказати!!! - кричу на весь салон. - Єдина і остання спроба! - ого, він звертає до узбіччя і глушить двигун. Ні, не збирається мене викидати. Розвернувся в пів оберту, склав руки на грудях, скорчив за звичкою знущальну пику і приготувався слухати. Але мені цього замало, тому хапаю його телефон і вмикаю диктофон. Раян мене не зупиняє, його, швидше за все, це тішить. - Прослухаєш потім разів десять або двадцять, раптом зрозумієш. Почнемо з того, що ні хріна ти не вмієш насолоджуватися життям. Ти споживач та егоїст. Я бачила людей, які дійсно насолоджуються життям, вони за своєю природою прості та добрі. Радіють сходу сонця, росі на траві, грають з кошенятами, пишуть коханим смішні та ніжні записочки, дуріють у воді, здіймаючи фонтани бризок, розчулюються першому слову своєї дитину і ще масі всього, на що зарозумілі манекени, на кшталт тебе, не звертають уваги. Ти звик брати тільки найкраще, тому що ти себе дорогоцінного занадто балуєш. Шмотки, делікатеси, тачки, красуні, тільки ексклюзив. Кінцева мета - примітивне задоволення. Задоволення бути першим, всіх обігнати, бути кращим та головним. Твою думку повинні враховувати в першу чергу. Відкривати рот, щоб вставити слово, і навіть кінчати тільки тоді, коли ти дозволиш. Ти розпещений своєю тіткою та нянею, тебе так привчили - отримувати все за першим криком. А брак ласки зробили тебе жорстким, ти не вмієш поступатися, навіть тим, хто подобається. Ти не вмієш пробачати, тому що коли тобі боляче, згадуєш образу покинутої дитини, того багатого хлопчика, у якого все було, крім любові. Насправді у тебе стільки приводів та можливостей насолоджуватися життям, Раяне, а ти уперся в думку, що твоя мрія зруйнована, і щастя вже не складеться, тому що одного разу ти впав зі сходів і зламав ногу в двох місцях. Перед тобою відкриті всі напрямки, у тебе є гроші, ти можеш побудувати бізнес, освоїти кілька професій, одружитися з зіркою Голлівуду та потрапити у Форбс. Ну став би ти футболістом, була б у тебе купа шанувальниць, з трибун вигукували б твоє ім'я, кілька знімків у журналі, запорошені пилом кубки на полиці та ранній вихід на пенсію, тому що після тридцяти в американському футболі не затримуються. Ти звинувачуєш мене, але сам не дивився під ноги. Навіщо взагалі когось звинувачувати? Так склалося, ми з тобою дуріли. Це нещасний випадок! Перед цим ми півдня цілувалися-милувалися, зачинившись у твоїй спальні, а коли тобі захотілося більшого, я розхвилювалася й втекла вниз. Ти пам'ятаєш, що сказав, коли наступного дня я прийшла провідати тебе у лікарню? О, а я пам'ятаю це досі!

- Зате я пам'ятаю, що ти мені відповіла, - цідить крізь зуби Раян, фантастичним чином вислухавши мою довгу промову.

- Та тому що ти мене тоді образив! І з того часу кожна наша зустріч - це обмін «люб'язностями», ніби ми все ніяк не можемо закінчити ту розмову! Але я втомилася злитися, Раяне. Скажи, чому ти не можеш припинити? Що тебе змусить? Мої сльози? Моє нещастя? Мій прах в урні? А, можливо…

Він не дає мені договорити, рвучко подавшись вперед й вп’явшись у мої губи так, що через хвилину я стала задихатися від браку кисню та шоку. Але втискаючи мене в сидіння й притримуючи мої руки, Раян продовжує цілувати з такою наполегливістю, ніби зібрався вбити цим поцілунком, засовуючи свій язик мені майже до самих гланд. І коли я нарешті приходжу до тями, починаю викручуватися, наче вуж на сковорідці, мукати і, врешті-решт, кусаю його за губу. Раян трохи відсторонився, обпалюючи мене гарячковим й розлюченим поглядом, але рук моїх так і не відпустив.