Глава 2

 - З Днем народження, люба! - продовжуючи обіймати подушку, розплющую одне око та посміхаюся щасливою й майже дитячою посмішкою. Мама стоїть на порозі моєї кімнати з тортом у руках.

- Мамо, ти невиправна. І хто їстиме всю цю красу?

- Та знаю я, що ти не любиш солодке. А куди ще увіткнути свічки, в салат? Давай скоріше загадуй бажання та задувай! Я дуже хочу, щоб воно здійснилося! Давай, моя доню, гарненько подумай, що хочеш! - мама сяє щастям, очі блищать і їй так до лиця посмішка. Кожен раз я загадую одне й те саме - «бути щасливою», а там долі вже видніше, що мені підсунути. Щороку нові випробування, але щасливі моменти теж бувають, так що гріх скаржитися.

- Розумниця моя! А тепер швиденько вмивайся і підемо за подарунком! - мама радісно плескає у долоні, і я помічаю на її руці нову каблучку. Мої пізнання в коштовностях невеликі, навіть сказала б мізерні, але все одно здається, що ця прикраса коштує величезних грошей і виглядає якимось чужорідним елементом на тлі простенької маминої сукні.

- Мамо, а що це у нас за наречений такий завівся?

- Потім, мила. Все розповім пізніше. Зараз вся увага на іменинницю! - інтуїція підказує, що ось цей піднесений мамин настрій пов'язаний не тільки з моїм днем ​​народження. Якщо гарненько придивитися, її усмішки трохи нервові, а значить, вона відкладає розмову, щоб зібратися силами, тому що знає: її новина мені однозначно не сподобається. Відчуваю, що день народження у мене буде «суперський», надовго запам'ятаю.

- Ми що... ми збираємося увійти в цей бутик? Я думала, ми просто на вітрину витріщаємося. Ні, мамо, там все занадто дорого, - трушу головою і намагаюся відтягнути її від магазину.

- Всі дівчата у твоєму віці хочуть одягатися модно та красиво. Ти у мене така лялечка, тому хочу, щоб всі хлопці оберталися тобі вслід. Ходімо, я накопичила грошей, ми можемо собі дозволити.

- Якось це трохи стрьомно, щоб всі хлопці без винятку оберталися. Мені таке не потрібно, - сміюся і все-таки йду за нею назустріч усміхненим продавцям, які мало чим відрізняються від манекенів. Ніколи не любила нишпорити у шмотках і нескінченно їх на себе приміряти, не моє це. Через пів години я вже дико втомилася, тому захотілося втекти, але мама, як на зло, увійшла в смак, змушуючи мене міряти спіднички, кофтинки, сукні, джинсики, взуття. Господи, думала, я збожеволію. Тому, щоб швидше закінчити ці тортури, погоджуюся на все, що мені пропонує мама.

- Я задоволена нашими покупками! - мало не на розспів тягне вона, а я все більше помічаю, як вона змінилася. Навіть хода стала іншою, впевненою, летючою. - А тепер відзначати у ресторан! Я замовила столик!

- Що??? Зізнавайся, ти що, виграла у лотерею? Ми тепер мільйонери? Не лякай мене! Коли це ми з тобою ходили по ресторанах?

- Ніколи не пізно почати насолоджуватися життям, - таємниче посміхається мама, а до мене доходить, чому ресторан. Тому що вона хоче повідомити свою новину на людях, в атмосфері, де мені доведеться стримуватися. Значить, все ще гірше, ніж я думала.

Все так мило, столик біля вікна, чемні офіціанти, меню з дорогими цінами і широким вибором. Знаючи мої смаки, мама робить замовлення замість мене, тому що я занадто розгублена, щоб міркувати адекватно. Я загубилася в здогадах ще у тому бутику.

- Сонечко, у мене для тебе є важлива новина, - дочекавшись, коли на моїй тарілці майже нічого не залишилося, мама все ж таки наважилася. - Я виходжу заміж. Між мною та цим чоловіком вже давно зав'язалися почуття. Ми не поспішали, зближувалися дуже обережно, поки любов не взяла своє. Весілля призначили через два місяці, а вчора ми офіційно заручилися. Саві, хочу сказати, що вперше за багато років я дуже щаслива.

- Рада за тебе, мамо. І хто ж цей щасливчик? - ох, неспроста у мами тремтять руки, ох, неспроста.

- Тільки прошу, постався з розумінням з огляду на те, що це мій вибір і моє бажання. Я виходжу заміж за... Джорджа Кінга, - скинувши підборіддя й переставши усміхатися, мама приготувалася відбивати мою атаку.

- Ні, будь ласка... тільки не це, - перелякано шепочу, відчуваючи, як до горла підступає нудота. Це найгірше, що тільки могло статися. - Ти хочеш сказати, що закохалася у цього багатія, в якого три роки прибирала у будинку, прасувала йому сорочки й готувала смузі? У цього зарозумілого, холодного та владного мужика? Мамо, він же батько Раяна, цього чудовиська, якого я терпіти не можу! Як ти могла? Вони ж не вважають нас за людей! - хитаю головою і відчуваю, як по моїх щоках котяться сльози.

- Саванно, не варто бути такою упередженою. За холодністю Джорджа ховається дуже уважний та чутливий чоловік.

- Ага, розкажи ще, що він ніжне кошеня, - перебиваю її. - Чому ти... дала йому привід? Як взагалі могла запасти на такого? Як йому... вдалося? - кривлюсь, ніби від болю, не бажаючи уявляти їх разом.

- Доню, я ж ще не стара баба. Я жінка, якій вдалося підкорити цього лева. І саме Джордж нагадав мені, що я жінка, яка гідна любові й кращого життя. Чому б і ні? Так, у нього складний характер, але мені з ним добре. Я знайшла до нього підхід. Мені набридло зводити кінці з кінцями, вічно у всьому собі відмовляти. Ти знаєш, які у нас борги, що банк хоче відібрати у нас будинок, тому що ми все ще не можемо виплатити кредит, який брали на лікування твого батька. Я втомилася, Саванно, я хочу бути трішки щасливою, хочу пожити для себе. Впевнена: якщо ви поговорите з Раяном...