Глава 1

"Ти виграв, я тебе ненавиджу" Автор: Лаванда Різ

 - Гей, лапатусю, не поспішай так, дай нам розгледіти, що це на тобі сьогодні одягнено! Воу-воу! Та ти, здається, знайшла джинси моєї бабусі, вона їх років тридцять як загубила! - знову ця нікчема до мене чіпляється. Знаходить будь-який привід! І часу йому не шкода мене вистежувати та діставати. Як я його ненавиджу! Але чим більше серджуся, тим яскравіше його задоволення, тому останнім часом вмикаю ігнор, демонстративно не помічаючи його та свиту великого Раяна Кінга, яка готова іржати, щойно він подасть сигнал.

Кожен день, ідучи до коледжу, повторюю собі, наче мантру: «плювати я хотіла, йому мене не зламати». Два роки якось витримала, витримаю й останній. А потім цей придурок після коледжу піде далі вчитися до універу, і наші шляхи, нарешті, розійдуться. Мій ігнор його дико дратує, доводить просто до сказу. Видно, ночами бідолаха не спить, вигадуючи все нові й нові колючі фразочки.

- Що, матуся тобі грошиків на нову одежину ніяк не назбирає? Зубрилко, може, тобі теж пора почати спину гнути? Інакше мені стає тебе шкода. А це рідкісний випадок!

Але сьогодні мій день не задався від самого ранку, тому я й не стрималася:

- Раян Патрік Кінг - це дійсно рідкісний випадок обопільної жалості, тому що, хлопчику, мені тебе теж дуже шкода. Обійняла б, але, боюся, ти збентежишся. Впевнена: кожен з цієї зграї, - киваю на його компанію, - потай тебе жаліє. Найкращий учень елітної школи, капітан футбольної команди, який отримав перепустку до престижного університету, раптом так невдало зламав ногу й опинився у звичайному коледжі. Нікому не потрібен, ніхто тебе більше не прославляє. Що ж, твій багатий татко не сплатив навчання у виші твоєї мрії? Не заслужив? Тебе покарали, бідолашний? - після моїх слів Раян позеленів від злості, а Люк, який стояв поруч із ним, заплющив очі та похитав головою, тим самим даючи мені зрозуміти, що я перегнула палицю. Та мені чхати зараз на це! Хай подякує, що в морду перестала йому плювати.

- Саванна Роуз Вуд, - він страшенно не любить, коли я називаю його повним ім'ям, тому нерозумно вважає, що мені теж подібне не подобається. А я, навпаки, посміхаюся кожен раз, коли він з таким дивним виразом вимовляє моє ім'я. - Ти добре подумала, коли зараз оце ляпала? Вважай, що по повній нарвалася на неприємності! Ось що значить залишитися незайманою у двадцять два роки. Дах рве? - звузив він свої колючі блакитні очі.

І я знову не витримала, розреготавшись йому просто в обличчя:

- Ось тут ти помиляєшся! Мені було цікаво, що ж це таке, тому свою невинність я нещодавно втратила. Пробач, що відразу не поставила тебе до відома, і ти позбувся ще однієї теми для підколювань. Я знаю, і всі знають, чому ти скаженієш, Раяне. Колишній відмінник та розумник не може змиритися, що я - найкраща студентка коледжу. У тебе ж немає часу на навчання, ти й так завалений справами: перегони, вечірки, дівки. Не можеш змиритися, що якась дівчина, дочка вашої домогосподарки, тебе обійшла. Ти жалюгідний та огидний. Я все сказала! А, ні, ще хвилинку, - кидаю сумку і задираю свою кофтинку під самі груди. - Скільки б не було років цим джинсам, я не женуся за модою. Просто впевнена, що вони відмінно підкреслюють мою талію та стегна. Ти так не думаєш? Ой, пробач, мені ж плювати на твою думку!

- І хто це був? - раптом видає цей кретин. - Я його знаю?

- Знаєш. Але я хочу, щоб ти здох від цікавості, - і, штовхаючи його плечем, йду собі далі по коридору, поки Іззі не схопила мене за руку.

- От ти мені що хочеш кажи, а Раян до тебе нерівно дихає!

- Так і є, він мене ненавидить, - знизую плечима. - Підеш сьогодні зі мною на узбережжя?

- Піду. Але це не ненависть, Саві! - збуджено поправляє вона окуляри. - Це щось інше. Це люта пристрасть.

- Звучить жахливо. Давно придумала? Я тебе запевняю: Раян мене ненавидить, бо тільки я знаю правду про те, як він зламав ногу. Давай не будемо згадувати цього бовдура, мене й так нудить від того, що я бачу його майже кожного дня. Не дочекаюся того моменту, коли він звалить у Бостон.

Але наша війна прийняла загрозливий поворот. Бо на сьогодні це виявилося ще не все - зачеплена тема не давала спокою Раяну Кінгу, і ми знову зіткнулися з ним у коридорі після лекції з історії. Я так підозрюю, він навмисно мене чатував.

- Це був професор Нокс? А що, чоловік він у роках, але дуже імпозантний. Ти ж любиш розумних, а він найрозумніший в цьому коледжі, - перегородивши мені дорогу, Раян, як завжди, знущально посміхається, граючи чорними бровами. Кажуть, що він гарний. Хто таку дурню вигадав? Не розумію, чому дівчата за цим чортякою так упадають, невже через гроші чи цю по-модному підстрижену неголеність? Даремно я ляпнула про втрату невинності, нічому мене життя не вчить, тепер ще кілька місяців буде ялозити цю тему.

- Не вгадав. Може, ти складеш список? Даю підказку - розум тут ні до чого. Шкода, що я дала слово твоєму батькові не розповідати правду, де насправді ти зламав свою ногу, - пустила у хід свою найголовнішу зброю - і вся зграя його дружбанів різко напружилася. Всім же ж цікаво про таке дізнатися. Але я не очікувала такої реакції від самого Раяна! Грубо схопивши за петельки, він заштовхав мене у порожню аудиторію, просто-таки блискавично заблокувавши двері ніжкою стільця.

- Ти не посмієш, - шипить він, сиплючи іскрами з очей. - Ти забула, що в іншому випадку твоя мати втратить роботу? Умова була такою.

- А раптом це варто того, щоб розтоптати такого слабака, як ти? - зі злістю кинула, а в наступну секунду отримала від нього дзвінкого ляпаса. Подібне трапилося вперше. За все моє життя на мене ніхто ніколи руку не підіймав.