Дванадцята глава
Ми прокинулись з Ксенією в обіймах один одного.
- добрий ранок, коханий
- добрий ранок — сказав я і нахилився до неї і поцілував її у губи — дякую за вчорашній вечір.
- не очікував такого, так?
- зовсім, ти мене здивувала — я її ще раз поцілував — що у нас сьогодні?
- у мене сьогодні — вона подивилась на годинник — залік, один єдиний залік....і почнеться він через дві години
- у мене здається також, треба збиратися.
Ми встали і одяглись.
- Христя сказала, що виправить твої оцінки — я не розумію яким чином. Але я знаю, що це саме вона ставила мені їх. Як викладачі це не помічали для мене це загадка.
- добре, це дуже хороша новина — я посміхнувся. Ми вийшли на кухню. Ксенія зробила нам каву і тости. Ми поснідали. Одяглись і вийшли з дому.
Виявилось, що у мене і у Ксенії однаковий залік буде. І ми будемо разом сидіти в аудиторії. Ми йшли по вулиці. І я побачив Віолу. Блін, напевно вона нас побачила і знову буде до мене приставати. Але на здивування вона пройшла повз нас, типу не помітила нас.
- Віола пройшла повз нас, навіть не звернула на нас увагу.
Ксенія посміхнулась, мені здалось, що тут щось не чисто. Я подивився на неї.
- ти мене чула, що я сказав?
- чула і що?
- ти не знаєш чому вона ось так пройшла, я здивований
- вона тебе більше не буде чіпати.
- ти серйозно так думаєш?
- я не думаю, а знаю
- звідки?
Ксеня нічого не відповіла і просто посміхалась.
- ти чогось недоговорюєш, давай кажи — я подивився на неї
- ти дійсно хочеш знати?
- так, ти щось зробила?
- так
- а що?
- я коли у понеділок вибігла на ранкову пробіжку, побачила Віолу, я ще подумала, що вона так рано робить на вулиці
- і що?
- вона підійшла до мене і нагадала про твій день народження і просила передати тобі подарунок
- цікаво, який подарунок вона хотіла передати?
- не хочу тобі його передавати
- чому?
- не хочу тобі ляпас давати...її подарунок був ляпас...вона хотіла через мене його передати. Замахнулась на мене
- серйозно?
- так, але твої уроки не пройшли даремно — я посміхнувся і обійняв свою принцесу за талію
- і що ж ти зробила?
- скрутила її руку, а потім сказала пару “ласкавих” слів.
Я зрозумів, що Ксенія зможе постояти за себе. І це добре...дуже добре. А те що Ксенія поставила на місце Віолу у мене це в голові не вкладається. Як? Як їй це вдалось? Я не розумію. Але дякую їй за це. Сама без будь-якої допомоги когось змогла це зробити. Молодець!
Я зупинився.
- ти чого? Чому зупинився?
Вона подивилась на мене, а я посміхнувся і міцно її обійняв.
- я тебе люблю — прошепотів їй на вухо. Вона подивилась на мене і поцілувала мої губи своїми ніжними і солодкими як мед губами. Від її поцілунків у мене швидше б’ється серце.
- я теж тебе люблю — теж на вухо мені сказала вона
Ми зайшли у будівлю коледжу. За п’ять хвилин до початку заліку. Ми зайшли у аудиторію. В аудиторії вже сиділи Аліна і Роман. Ми сіли біля них.
- привіт, готові до заліку? — запитала позіхаючи Аліна
- так — сказав я — а ви?
- та таке — сказав Роман — читав цілу ніч, так нічого і не вивчив.
В аудиторію зайшла викладачка. Ця викладачка завжди зла на всіх. Не задоволена життям, мабуть. Я відкрив зошит і почав переглядати всі питання. Викладачка сказала декілька слів, а потім почала всіх по списку викликати до себе. Я був один з перших. Як я хвилювався, але не так як тоді у понеділок коли робив пропозицію Ксенії. Мене трусило менше.
- хвилюєшся? — Ксеня помітила, що я нервую
- так
- подихай повною груддю, можливо легше стане
- а ти так робила?
- так, коли була на перших курсах. Я хвилювалась
- а зараз?
- ні, не хвилююсь зовсім
Викладачка подивилась на мене.
- Горбань Костянтин
- я пішов — сказав тихо я своїй принцесі і встав
- не хвилюйся
- мг..
Я підійшов до викладачки. Вона сказала сісти на стілець, що я і зробив.
- тягніть білет
Я витягнув білет.
- білет №8 — блін, чому не дев’ять, це моя улюблена цифра