Одинадцята глава
Ксенія.
Ми зайшли у квартиру, поставили пакети на підлогу і зняли взуття.
- Маша ти дома?!
Маша вийшла зі своєї кімнати з чашкою кави у руках.
- приїхали вже? Як там бабуся?
- добре. З бабусею все добре
- проходьте на кухню
Ми всі пройшли на кухню
- їсти будете?
- а що є?
- плов сьогодні робила, так будете?
- будемо — сказала я
Маша дістала три тарілки і три виделки і поставила розігрівати плов. У мене в голові виникла божевільна ідея. Ми сіли за стіл. І почали їсти.
- дівчата — сказала я — у Кості у вівторок день народження
- серйозно?
- так
- я по твоїм очам бачу, що ти щось придумала — сказала сестра і почала сміятись
- так, придумала
- і що ж ти придумала?
Маша знає, що від мене можна чекати що завгодно.
- вечірку-сюрприз хочу зробити
- як ти собі це уявляєш?
- у нас тут у вітальні накриємо стіл, прикрасимо кімнату. Скажу Кості, що я буду зайнята чимось і що типу ввечері зустрінемось у мене.
- а мені подобається така ідея — сказала подруга
- ну, добре, ми утрьох справимось?
- я хочу щоб нам Христя і Аліна допомогли
- Аліну знаю, а хто така Христя?
Я почала сміятися.
- вона колишня Кості. Класна дівчина.
- серйозно?
- так, я з нею познайомилась коли робили презентацію на конкурс, вона ще староста групи у Кості
- класно, якщо так як ти кажеш, і у вас хороші стосунки, то я не проти — сказала Маша
- я їм завтра подзвоню
- добре
- ми коли грали у карти у Києві. Костя програвав
- ви на щось грали?
- на роздягання
- серйозно?
- так, і Костя залишився без одягу — я почала сміятися — грати у карти то не його
Ми ще довго розмовляли і подумали, що хлопці можуть нам допомогти відволікти Костю у вівторок аби він мені не дзвонив і ми змогли все приготувати. Мені взагалі подобається організовувати щось, але давно таке не робила і тому переживаю аби не було якихось не передбачуваних проблем.
Після ми всі лягли спати. Я довго не могла заснути. Цікаво, що там робить мій коханий. Може він вже спить? Я тільки-но про це подумала як почула вібрацію телефону. Я взяла телефон і побачила, що це повідомлення від Кості.
“Кохана, тут така справа. Ти мене пробач, але у мене завтра є невідкладні справи. Треба мамі допомогти. Я безмежно тебе кохаю, моя принцеса. Цілую! На добраніч!”
З одного боку це якось не дуже добре, що ми не зустрінемось, а з іншого мені якраз на це руку.
“Добре, коханий. Я не ображаюсь. Я все розумію (я поставила три смалика з поцілунками) Люблю тебе! На добраніч!”
Я відправила це сповіщення і через декілька секунд отримала сповіщення з трьох смайликів з поцілунками. А потім ще одне: “Я подзвоню тобі завтра ввечері!”
Я прочитала сповіщення і закрила очі. І на диво швидко заснула.
Я прокинулась о шостій ранку і ми з Діаною пішли на ранкову пробіжку. Пробігали повз кав’ярні і я побачила там знайоме обличчя...це була Віола. Я її дуже добре запам’ятала. Нашу першу зустріч. Це ж треба таке нахабство мати щоб підійти до Кості коли ми розмовляли, сиділи за домом і пили каву. Хоч би вона нас не побачила, а от цікаво. Вона якщо побачить нас підійде до нас чи ні? Сподіваюсь що ні. Не хочу з нею розмовляти! І взагалі, що вона робить на вулиці так рано?
І все ж вона нас побачила.
- побігли швидше
- чому?
- подивись назад. Пам’ятаєш ту особу?
- ні
- то колишня Кості. Нахабна, вульгарна дівчина, яка не розуміє елементарних слів
- яких?
- таких як “Відстань” “Відвали” “Пішла звідси”.
- почекай, то вона, Назару сказала про те де ти живеш?
- так
- все згадала.
Ми не помітили як Віола підбігла до нас.
- привіт. Про мене говорите? — ми зупинились
- боляче ти нам потрібна щоб ми про тебе говорили — сказала я
- велика честь — сказала Діана
- у Кості завтра день народження, знаєш це?
- знаю, і що?
- передай йому від мене подарунок
- який?
- ось такий — Віола замахнулась на мене щоб дати мені ляпаса, я не розгубилась і як вчив нас Костя. Я схопила її руку. І заклала руку за її спину.