1 глава "Знайомство"

Перша глава

Я сидів у кафе і пив каву. У кафе зайшла красива струнка дівчина, у неї було коричневе волосся, дівчина була в окулярах, а в руках вона тримала дві книги. Дівчина була вдягнена у зелену сукню, і білі кеди. На її правій руці був красивий браслет. Вона купила собі каву і сіла за сусідній столик відкрила книгу та почала читати. Я дивився на неї з посмішкою.

Вона подивилась на мене та посміхнулась у відповідь, а потім поправила окуляри та продовжила читати книгу.

До неї підійшов якийсь чоловік. Він був не тверезий. Я подумав, як його впустили у такому стані в кафе. Він подивився на дівчину. Дівчина підняла голову й подивилась на нього переляканими очима. Той чоловік почав їй тихо щось казати, я не чув саме що він каже. Але потім я побачив як він взяв її за руку і почав тягнути до виходу. У дівчини злетіли окуляри. Я встав з місця і побіг до них.

- Відстань від неї — сказав я.

- Що? — він подивився на мене — хлопчик відстань

Він вдарив мене, я ледве б не впав.

- Що ти сказав? — чоловік подивився на мене. Я його зі всієї сили вдарив кулаком. Він відпустив дівчину та впав. Тим часом дівчина вибігла з кафе й побігла. Я підняв її окуляри та дві книги й вибіг за нею.

- Дівчино! — вона не звернула на мене увагу.

Я відкрив одну з книжок. В книжці була перепустка в бібліотеку. Я подивився як звати дівчину та посміхнувся. Я закрив книгу та пішов додому.

Я ввійшов у квартиру та закрив вхідні двері. На кухні було включене світло. Я зайшов у кухню й побачив свою старшу сестру. Вона щось друкувала на комп’ютері, а потім записувала у щоденник.

- Привіт — сказала сестра, не дивлячись на мене — тобі мама дзвонила декілька разів. Де ти був?

- Сидів у кафе, пив каву.

- Говори тихіше, мама вже лягла спати — сказала сестра і подивилась на мене.

- А, ти, що робиш?

- Звіт пишу. Йди спати — сказала сестра

- Будеш пити чай?

- Ні, дякую. Я вже каву п’ю.

Я зробив собі чай та пішов у свою кімнату. У мене в кімнаті є балкон, де стоїть крісло. Я взяв чай та ноутбук. І пішов сів на балконі.

Відкрив ноутбук, язайшов у Facebook на свою сторінку. Почав шукати ту дівчину, яку я сьогодні врятував від того п’яного чоловіка.

- Хм..немає — сказав тихо я — може в інших соціальних мережах є?

Я шукав цю дівчину у соціальних мережах довго, але так й не знайшов. Я закрив ноутбук та ліг спати.

Ранок почався не з кави як то кажуть. Відкривши очі від галасу мами це не хороший “добрий ранок”.

- Що сталося? — протерши очі, запитав я.

- Ти де був вчора? — мама подивилась прямо мені в очі — що це за синець у тебе?

- Мамо, я вже дорослий, мене не треба контролювати

- Де ти був? — я розумів, що треба їй відповісти, інакше вона не відчепиться

- Я сидів у кафе... до речі повернувся вчора не пізно. У Насті запитай

- Настя на відмінну від тебе вчора ввечері була дома

Я не став казати мамі, що Настя о першій годині пішла гуляти зі своїм хлопцем. Мама його ненавидить.

- Так...мені вже час збиратись у коледж

- Вставай, я зараз тобі сніданок приготую

Я встав з ліжка та пішов у ванну кімнату. Я подивився на себе у дзеркало. На обличчі під оком у мене синець. Я до нього доторкнувся

- Ай...

Я умився й вийшов з ванни. Мама поставила на стіл тарілку.

- Сніданок на столі! — сказала голосно мама

Я сів за стіл.

- Дякую — сказав я мамі

Поснідавши, я пішов у кімнату та почав збирати рюкзак. Я подивився на тумбочку куди поклав книжки й окуляри Ксенії. Подумав, брати їх з собою чи ні. А може я її зустріну? Поклавши книги та окуляри у рюкзак, я одягнувся та вийшов.

Пробачте...я не представився. Мене звати Костя. Мені двадцять один рік. В цьому році я закінчую вчитися у коледжі й вступаю в університет. Вчусь я так собі, тому не знаю як складу випускні екзамени. Я кожен день ходжу у спортзал і це мені більше подобається, ніж вчитися.

Я вийшов з будинку та пішов у напрямку коледжу.

- Костя! — хтось мене покликав.

Я обернувся й побачив свою колишню. Зупинившись, я зняв окуляри. Вона підійшла до мене.

- Я скучила. Думаю весь час про тебе — вона підійшла ближче та доторкнулась до моїх губ вказівним пальцем.

- Відстань від мене! — я її відштовхнув — Віола, ти що за мною слідкуєш?

Віола посміхнулась.

- Так мій зайчику, слідкую....Може спробуємо почати все спочатку?

Віола як і завжди була красиво вдягнена та на каблуках.

- Ні! Поїзд вже пішов — сказав я

- Подумай! — крикнула вона мені у слід.

Я зайшов у коледж та побачив свого друга Романа з його дівчиною Аліною. Я підійшов до них.

- Привіт ― сказав я, ми потиснули один одному руки ― як вихідні пройшли?

- Я тебе почекаю в аудиторії ― сказала Аліна Роману, поцілувавшиа його в щічку та пішла

- Вихідні пройшли чудово. У Львові були. А, ти, що робив?

- Та так нічого цікавого. Був у тренажерному залі, бачив там Тараса, знову жалівся, що у нього проблема з дівчатами

- Як завжди... Ну, що сказати невдаха ― сказав Роман й ми почали сміятись.

- Пішли на пару, а, то якщо ми ще раз запізнимось знову будемо сидіти під аудиторією

- А, що тоді класно було. Цілу пару грали у карти... До речі, ти мені ще сотку винен

- Ага... Я пам’ятаю, пішли на пару

Ми зайшли в аудиторію. Викладач вже стояв біля дошки та писав тему. Він подивився на нас та здивувався. Він зняв свої окуляри.

- Я здивований. Ви прийшли вчасно

Почалась пара, викладач підійшов до дверей та закрив їх на ключ. Через декілька хвилин двері хтось намагався відкрити, але Михайло Валентинович, наш викладач не звернув на це увагу.

Мені не цікаво було слухати, що розповідає викладач тому цілу пару грав у ігри.

На перерві Роман та Аліна пішли у кав’ярню, а я вирішив йти зразу в аудиторію. Я йшов посередині коридору та раптом зіштовхнувся з якоюсь дівчиною. У неї з рук випали книги та зошити. Вона нахилилась їх збирати, я присів до неї допомагати збирати зошити.