7.2 глава
Прокинувся я і як завжди коли ми знаходимось у селі. Я не побачив біля себе Ксеню. Її речей теж не було. Вона встала та вже щось робить. Вона прокидається тут рано.
Я встав, одягнувся й застелив ліжко. А потім вийшов з кімнати на кухню. Моя Ксенія вже стояла біля плити та щось готувала. Я підійшов до неї ззаду й обійняв її. Вона аж підстрибнула.
- Костю, це ти?
- Так це я, — я поцілував її у щічку — що готуєш?
- Млинці на сніданок
- Маша так само як і ти вже прокинулась?
- Так, допомагає бабусі у дворі, Артем ще спить. Треба його розбудити
- Натякаєш, щоб це зробив я?
- Так — Ксеня повернулась до мене і поцілувала мене у губи.
- У тебе млинці пригорають — Ксеня повернулась і перевернула їх на іншу сторону
- То як розбудиш?
- А у мене є вибір?
- Немає — Ксенія почала сміятись
- То я пішов?
- Йди
Я вийшов з кухні та пішов у кімнату Маші. Зайшов у неї. Спочатку роздивився її.
У Маші кімната теж красива. Тільки немає так багато плюшевих іграшок. У неї на поличках стояли книги. Я придивився. Там стояли книги з психології. Дуже багато книг з психології.
Я подивився на Артема.
- Артеме, вставай, — сказав я — наші дівчата вже прокинулись та допомагають бабусі.
- Я радий за них. Але я хочу ще хвилин двадцять поспати
- Добре, без питань, але я впевнений, що зараз прийде Маша. Будити тебе буде — тільки-но я це сказав як в кімнату зайшла Маша.
- Не встає?
- Ні
- Я його зараз розбуджу
- Тоді не буду заважати.
Я вийшов з кімнати та пішов вмиватися.
За годину ми всі сіли їсти. Після ми трохи відпочили. А потім пішли з Артемом згрібати листя. А дівчата з бабусею на город. Ми з Артемом взяли зі стодоли граблі. Та пішли згрібати листя. Артем час від часу дивився на мене.
- Ти щось хочеш запитати?
- Так
- Я уважно тебе слухаю
- Як ти зробив Ксенії пропозицію?
- Ти хочеш Маші зробити пропозицію?
- Так, то як робив?
- У нас недалеко від дому є пірс. Я на ньому влаштував побачення. Столик маленький поставив, вино, фрукти, свічки ну й звичайно улюблені квіти Ксенії
- Хм... класно
- Тільки не думаю, що восени при такій погоді буде зручно там побачення робити
- Повністю з тобою згоден — Артем посміхнувся
- А як ти думаєш як будеш робити пропозицію
- Я ще не знаю, думаю як краще, а я бачу, що ти романтик
- Це точно. Ксеня до цих пір дивується, — я почав сміятись — бо так зробив пропозицію, пісню для неї написав. А на її день народження хочу поїхати у Київ. Тільки Ксенія про це не знає. І знати не повинна
- Зрозумів, що це секрет
- Саме так
- У Києві на Новий рік лишаєтесь?
- Так
- А я хочу з Машею поїхати до моїх батьків у Відень
- Знайомство з батьками. Сподіваюсь все буде гаразд, бо у нас ситуація ніяка
- Чому?
- Мамі не подобається Ксенія. Навіть не розумію чому
- Не весело
- Це точно
До нас підійшла Ксенія. І подивилась на нас.
- Хлопці, чого розмовляєте. Давайте працюйте
- Добре, принцесо. Тільки не кричи — Ксенія трохи почервоніла
- Позгрібаєте листя, пообідаємо та поїдемо на цвинтар
- Бабуся з нами поїде?
- Ні... вона рідко там буває. Бо коли вона підходить до маминої могили... її всю трусить
- Чому?
- Я не знаю, чесно
Ми позгрібали листя. Після пообідали й зігрілися з Артемом. Бо змерзли, на вулиці холодно. Сіли у машину. Я сів за кермо. І ми поїхали на цвинтар. Вже під’їжджали до нього. Мене почало трохи трусити. Ненавиджу такі місця. Коли бачиш могили. Розумієш, що життя цих людей закінчилось.
Ми зайшли на територію кладовища. У дівчат вмить обличчя змінились. Вони завжди веселі, посміхаються. Коли разом. А тут... їм зовсім не весело. Ми підійшли до могили їх мами. Артем побачив її вперше, маю на увазі фотографію. Те як ця жінка виглядала. Минулого разу я не прочитав як звати їх маму. А в цей раз звернув на це увагу “Якушева Маргарита Олексіївна”
- Дівчатка, у вас була красива мама — сказав я
- Ми це знаємо — сказала Ксенія, підійшла до мене і обійняла мене.
Артем подивився на Машу. І теж її обійняв. У неї так само як й у Ксенії текли по щоках сльози.
- Коли мама померла... мене бабуся повела до психолога... у мене була депресія, — сказала Маша — а Ксенія просто закрилась у себе в кімнаті й не виходила звідти
- Не уявляю як це так втратити маму
- І не треба уявляти, — я міцніше обійняв Ксенію — це дуже боляче
- Дуже, — сказала Маша — мамо, ми тебе любимо — цю фразу я чув від Ксенії минулого разу як приходили до неї.
Ксенія.
Я стою біля Кості в його теплих обіймах. Коли він мене обіймає, я швидко заспокоююсь. Яка я б була засмучена та якби сильно я не плакала. Його обійми дуже заспокоюють, що ніякого заспокійливого не треба.
- Поїхали звідси — сказала я.
- Так, дійсно — Маша зі мною погодилась.
Ми пішли до машини. Костя взяв мене за руку і дуже міцно її стиснув. Ми підійшли до машини. Артем відкрив її. Сів на водійське місце. Ми теж сіли. Я з Машею на задні сидіння, а Костя біля Артема. Ми поїхали додому. Я обперлась головою об сидіння та закрила очі. Їхали ми не довго, бо кладовище не далеко від села. Ми приїхали додому. Зайшли на подвір’я. З хати вийшла бабуся.
- Як добре, що ви вже приїхали. Дівчатка, з вами все добре — вона підійшла до нас і обійняла мене й Машу
- Так, бабусю. З нами все добре
- Дівчатка, мене запросили у гості на день народження дівчини Вадима, я піду, добре?
- Так, звісно
- І, ще одне. Непогано сьогодні прибрати у хліву
- Ми приберемо — сказав Костя й подивився на Артема. Артем погодився з Костею