6 глава "Перший день медового місяця у Барселоні"

6 глава

Ранок. П’ята година.

Будильник Ксенії задзвенів. Ксеня його виключила і зразу встала. Я трохи відкрив очі і подивився на неї. Вона одягла свій халат і вийшла з кімнати. Не сказавши мені й слова. По типу “Вставай”. Я перевернувся на спину і протер очі. А потім сів на ліжко та роздивився кімнату. Біля шафи стояли наші маленькі валізи. У Ксенії валіза різнокольорова, а у мене просто коричнева. Я встав з ліжка і одягнувся, а потім вийшов з кімнати. Я побачив, що Ксеня зайшла у ванну кімнату. Тому я пішов на кухню, думав зробити каву. Але на кухні вже була Маша. Вона вже готувала каву. Маша подивилась на мене та посміхнулась.

- Доброго ранку — сказала вона. Я сів на стілець біля столу.

- Доброго ранку, каву робиш?

- Так, ось практично доробила — Маша з турки налила в чашки каву. Та поставила їх на стіл. А потім теж сіла за стіл. Я подивився на стіл. На столі стояли ще бутерброди. Не помітив їх коли Маша ставила чашки.

- Що там Артем?

- Він зараз вже прокидається. Вчора працював довго

- Так, я знаю, що він казав, що там робочий день починається коли у нас ніч

- Так воно і є. Тому вночі працює

На кухню зайшла Ксенія.

- Доброго ранку — вона сіла за стіл ми почали утрьох пити каву. Ми почали розмовляти про літак, білети і цікаві місця у Барселоні. Ксеня сказала, що вона знає, що саме хоче подивитись. Я в цьому не сумніваюсь. Вона у мене така, що любить планувати куди та коли піти. Я не здивуюсь, якщо вона буде мені проводити екскурсію, саме розповідати, що, коли відбувалось і тому подібне. І нам не треба буде ніякого екскурсовода. За п’ятнадцять хвилин підійшов до нас Артем. Він подивився на нас.

- Доброго ранку — він сів біля Маші. Взяв чашку кави і зробив один ковток, а потім подивився на Машу.

- Машо, мені треба тобі дещо сказати

- Що саме?

- Мені треба завтра теж летіти

- Куди?

- У Мексику

- Навіщо?

- Зайчику, ти ж знаєш, що я там працюю, але у неділю я вже буду дома. Повернусь рано вранці у неділю. У мене є білет туди і назад — Маша подивилась сумно на Артема

- То нащо ти туди летиш?

- Звільнятися. Я повернусь в Україну. І нам не треба буде розлучатись, розмовляти по відео зв’язку, бо буду завжди поруч з тобою — я подивився на Машу. Вона почала посміхатись і водночас у неї потекли сльози

- Ей, ти чого? — Артем встав, підійшов до Маші та обійняв її

- Ти заради мене звільняєшся?

- Так, а роботу я тут собі знайду — Маша встала і теж обійняла його.

- Артеме, я так тебе люблю, ти навіть уявити собі не можеш

- Я теж тебе люблю... дуже люблю — Артем випустив Машу зі своїх обіймів. Вони подивились на нас.

- Ви готові летіти? — запитала Маша

- Готові. Нам тільки одягтись залишилось і взяти валізи

- То давайте швиденько, щоб не запізнитись на літак — сказав Артем

Ми з Ксенією пішли одягатись. Маша з Артемом теж пішли одягатись. Ми одяглись у джинси светри, але не теплі, бо Ксенія подивилась погоду, яка буде у Барселоні. Там зараз тепло. А тут навпаки холодно.

Через двадцять хвилин ми вийшли з квартири, а потім з будинку. Артем сів за кермо, а ми на пасажирські сидіння. І поїхали в аеропорт. Вперше у ньому буду. Хоч би не заблукати у ньому. Ми їхали та слухали радіо. По радіо спочатку розповідали нудні новини про зірок. А потім почалась музика. Ми приїхали в аеропорт. Вийшли біля потрібного нам терміналу.

- Ну, все сестричко, чекаємо вас у понеділок — вони обійнялись.

- Добре вам відпочити — сказав Артем посміхаючись. Ми потиснули один одному руки

- Так, до зустрічі — сказала Ксенія. Ми взяли свої валізи та зайшли у приміщення аеропорту.

Ми підійшли до пункту перевірки документів.

- Ти взяв наші паспорта?

- Так, вони у мене — я не розумію звідки закордонний паспорт у Ксенії. Вона ж ніколи не виїжджала з України. У мене паспорт давно. Зробив його два роки тому про всяк випадок. І ось знадобився.

Ми показали свої паспорти. Пройшли на територію аеропорту вже за пункт перевірки. І пішли шукати де буде вихід до літака. У нас білети у дві сторони. І я так зрозумів, що наші місця десь посередині салону. Ми знайшли наш вихід. Людей було у приміщенні багато. Я й не думав, що стільки багато людей можуть летіти в одному літаку. Ми сіли на останні два вільні місця. До посадки ще двадцять хвилин. Я подивився на Ксенію.

- З тобою все добре?

- Боюсь, боюсь летіти

- Не бійся, все буде добре — я взяв її руку та поцілував кохану у щічку. Двадцять хвилин пролетіли як одна секунда. Ми зайшли у літак. Знайшли свої місця. Як я і думав, наші місця посередині салону. Одне місце біля вікна, а друге посередині. Ксенія сіла біля вікна, а я посередині, потім пристебнулись. За декілька хвилин до нас підійшла якась дівчина. Вона сіла біля мене. Вона пристебнулась і одягла навушники. Стюардеса почала показувати правила, що робити при надзвичайних ситуаціях.

За декілька хвилин літак злетів. Стюардеса проходивши повз нас, подивилась на нас.

- Дівчино, з вами все добре?

- Ви можете їй дати заспокійливе? Вона боїться, тому нервує

- Так, звичайно, зараз принесу

Стюардеса відійшла. Я взяв принцесу за руку. Вона тремтіла. Стюардеса принесла ліки. Ксенія випила.

- Дівчино, все буде добре, не хвилюйтесь

- Мг...

Летіти нам було недовго. Нам на літаку давали каву та чай і якесь печиво. Коли ми прилетіли. Зійшли з літака, а потім з аеропорту. На таксі доїхали до того готелю. А поки їхали дивились у вікно. Тут все таке інше, красиве та цікаве. Не терпиться вже погуляти по місту.

Доїхали до готелю. Та зайшли у нього. Адміністратор готелю розмовляв англійською, що добре. Ми отримали наші ключі-карточки та пішли у номер. Піднялись на десятий поверх. Наш номер був практично біля ліфта. Номер напів люкс. Я його відкрив і ми у нього зайшли. Він був дуже красивий.