2 глава "У театрі на роботі Ксенії"

2 глава

Я вдягнувся, взяв парасольку, бо на вулиці йшов дощ. Вийшов з квартири і пішов у кав’ярню. До неї мені йти хвилин десять. Сподіваюсь, що я не промокну. Я відкрив парасольку і пішов на зустріч з Тарасом. По асфальту ллється вода.... дуже сильний дощ іде, прям як з очей Діани котяться в цей момент сльози. Я дійшов до кав’ярні, закрив парасольку і зайшов у будівлю і зразу побачив Тараса. Він сидів біля стіни і пив каву. Я підійшов до Тараса. Він встав, ми потиснули один одному руки та сіли за столик до нас підійшла офіціантка... так у цій кав’ярні є офіціанти.

- Будете щось замовляти?

- Зелений чай, будь ласка

- Добре — офіціантка відійшла від нас, я подивився на Тараса.

- У мене є всього півгодини вільного часу, тому давай розповідай, що трапилось

- Я посварився з Діаною

- Я знаю

- Звідки?

- Вона зараз захлинається слізьми у нас дома — сказав я, у Тараса і без того не було посмішки, його обличчя змінилось і ще стало більш сумнішим

- Ти серйозно?

- Більше ніж

- Я не хотів.... не хотів з нею сваритись, я її люблю

- Так що трапилось? — версію Діани я чув, цікаво що скаже Тарас

- Я коли розмовляв по телефону — мені принесли моє замовлення — випадково назвав свою старосту “зайчиком”

- Ти серйозно?

- Так, я не встиг сказати а ні слова як Діана почала на мене кричати

- А вона сказала, що ти сказав “це не твоя справа”

- Вона не правильно мене зрозуміла

- То може з нею зараз поговориш?

- Вона трубку не бере

- А хто тобі сказав, що треба по телефону говорити.... пішли до мене — я допив свій чай

- Ну, так ти правий — сказав Тарас — я до речі на машині приїхав — ми вийшли з будівлі і пішли до машини Тараса. Він відкрив машину і ми у неї сіли — тільки по дорозі заїдемо у магазин квітів.

Ми під’їхали до магазину квітів. Він був недалеко. Ми з Тарасом зайшли у магазин. У цьому магазині я купив букет троянд, на наше перше побачення з Ксенією. Тарас роздивився магазин.

- Тут так багато квітів. Я знаю, які квіти подобаються моєму сонечку.

- Які?

- Ромашки

Тарас підійшов до прилавка і купив ромашки. Їх красиво зібрали. Тарас заплатив і ми вийшли на вулицю дощу вже не було. Ми сіли у машину і поїхали до мене додому. Їхали ми знову таки не довго, бо це не було далеко. Тарас припаркував машину і ми вийшли. Зайшли у під’їзд, я відкрив двері і ми тихо пройшли у коридор. Зняли з себе одяг і пройшли на кухню. Дівчата подивились на нас здивовано. По типу “що тут робить Тарас”. Тарас підійшов до Діани, яка вже не плакала. Він до неї присів.

- Сонечко, вибач мене... це була моя староста і я випадково назвав її так

Діана дивилась йому прямо у очі.

- Правда?

- Так, до речі це тобі — він дав їй букет ромашок — знай, я люблю лише тебе — Тарас трохи піднявся і поцілував Діану у губи

- Я теж тебе люблю — Діана встала і вони обійнялись, потім вони подивились на нас

- Ми напевно вже підемо, я так розумію, що у вас теж є якісь справи

- Так — сказала Ксеня, ми всі вийшли у коридор. Діана й Тарас почали одягатись. Діана вже посміхалась.

- Сонечко, як дивишся на те, щоб пообідати у ресторані?

- Я тільки за — сказала Діана та застібнула курточку

- До зустрічі — сказав Тарас

Вони відкрили двері.

- Діано, ти забула квіти

- А, точно — вона посміхнулась й взяла квіти. Вони вийшли з квартири. Ксеня закрила двері і подивилась на мене.

- Це ти його вмовив, щоб він вибачився?

- Так — я посміхнувся

- Молодець, — вона підійшла до мене й поцілувала мене у щічку — ну, що збираймося і їдемо?

Я подивився на годинник. Вже третя година дня.

- Так треба збиратись їхати

Ми зайшли на кухню.

- Дивись, поки ти там гуляв з Тарасом, я нарізала хліб. Намажемо ікру на хліб вже у театрі.

- До речі, а Макс буде?

- Я йому дзвонила, він точно не сказав... він сказав, що якщо буде час то заїде

- Добре — ми склали все, що купили у сумку і пішли вдягатись. Ми знову таки вдягли курточки. Я викликав таксі, ми вийшли з квартири, Ксеня закрила двері і ми вийшли з під’їзду, якраз приїхала машина. Ми сіли у таксі та поїхали у театр. Їхати нам було всього півгодини. На дорозі не було заторів, тому ми дійсно вже о пів на четверту були у театрі. Ми зайшли у театр. Ксеня відкрила якісь двері, я так зрозумів, що це спільна кімната для акторів. І ми у неї зайшли. У кімнаті був диванчик, крісла, столик та багато реквізитів. Ксеня поставила на столик все, що ми привезли. Розклала все як треба. Я їй трохи допоміг. Рівно о четвертій почали приходити колеги Ксенії. Якісь дві дівчини й хлопець.

- Привіт. Костя познайомся це Карина, Ніка та Слава

- Приємно познайомитись — сказав я

- А це мій чоловік Костя

- Нам теж приємно познайомитись — сказала блондинка, здається її звати Ніка, якщо я не помиляюсь

- А Роман з Аліною будуть? — запитав Слава

- Ні, у них інші справи є

- Шкода, у мене є до Романа розмова

- Нічого, у вівторок побачитесь

У кімнату зайшов якийсь чоловік. Він виглядав солідно, у сірому костюмі, а в руці він тримав якийсь портфель.

- Доброго вечора, Ігор Миколайович

Він подивився на нас й посміхнувся. А потім поставив портфель на стілець.

- Де там наші молодята? — запитав він і всі почали сміятись

- Ми тут, — сказала Ксеня. Чоловік підійшов до нас — познайомтесь це мій чоловік Костя

- Ігор Миколайович — ми потиснули один одному руки

- Дуже приємно познайомитись.

- Давайте пригощатись — сказала Ксеня, я відкрив шампанське і розлив його у стаканчики. Ми всі взяли по стаканчику і випили по ковтку.

- А хтось ще буде? — запитав Ігор Миколайович

- Можливо Макс ще буде, у Аліни і Романа є справи — Ксеня тільки-но це сказала як у кімнату зайшов Макс. Серйозно? Він все-таки прийшов, я думав, що він не прийде. Бо наші відносини зовсім ніякі.