3

— Привіт.

Мей, яка йшла до туалету, щоб подивитися, чи не розмазався її макіяж після фізкультури, застигла у дверях. Зустріч з Емілі, яка сиділа на покоцаному підвіконні, не дуже порадувала дівчину. Ніяк не можна було подумати, що Емілі не подобається Мей, ні. Правильніше було б сказати, що Мей відноситься до подруги Томаса дещо холоднувато, можливо, через таку відкуту безпосередність та легкість характеру, якими була наділена Емілі. Мей ці риси здавалися занадто перебільшеними аби бути щирими. Хоча, можливо, це звичайна жіноча заздрість...

— Привіт.

— На вечірку до Меган йдеш сьогодні?

Мей трохи задумалась та майже безшумно видихнула. Дуже їй не хотілося сьогодні шумних зустрічей. До того ж, треба було почитати про фундаментальні поняття програмування — списки, змінні, цикли... Тож перспектива розваг розсіювалася, наче легенький димок.

— Ні, маю справи. А ти?

— Все залежить від того, чи в гуморі Том. Якщо він не захоче - то і мене не пустить.

Мей кивнула, показуючи фальшиве розуміння (хоча насправді їй було незрозуміло, як можна настільки залежати від хлопця), та заправила руді локони за вухо, чим і привернула увагу Емілі. Дівчина не встигла отямитися, як її приятелька зіскочила з підвіконня та опинилась біля неї.

— Вау, де взяла? - з нотками заздрощів запитала білявка, уважно розглядаючи блискучі сережки.

— Джейк подарував. - відрізала Мей і, відвернувшись до дзеркала, продовжила витирати зіпсований потом макіяж.

— Хто? Джейк? - Емілі присвиснула та продовжила розглядати прикраси. - Коли дарував, не сказав, що йому треба від тебе?

— Тобто?

— Боже милостивий, це ж Вільямс! Він просто так не дарував би сережки, ще й такі дорогі. Йому завжди щось треба.

— Я погодилась взяти його "на поруки". - на останніх словах Мей руками зобразила лапки.

Емілі гучно видихнула, та у цьому її жесті було чутно нотки насміху.

— Я впевнена на мільйон відсотків, що це - зовсім не та причина.

Мей незадоволено закотила очі та відвернулась до дзеркала. Така реакція зовсім не сподобалася Емілі, і вона підійшла ближче до однокласниці та зазирнула їй прямо в очі, значно знизив тембр голосу.

— Тримайся від нього подалі, Стейсі. Він тобі ще наробить неприємностей, будь у цьому впевнена.

Емілі вийшла, гучно гупнув дверима. А Мей так і залишилася стояти біля дзеркала, уважно розглядаючи своє відображення. Зараз, їй чомусь здавалося, що вона схожа на сіру мишу, у порівнянні з Емілі.

 

...Тримайся від ного подалі, Стейсі...

 

<...>

— Мей!

Стейсі озирнулась на знайомий голос, що так гучно її кликав. Біля будівлі школи стояв Майкл Трюдо. Разом з Мей вони ходили на заняття з інформатики, де хлопець дуже допомагав приятельниці. Власне через нього у Мей і з'явилося бажання поринути у світ комп'ютерних технологій.

— Привіт.

— Привіт. Щось сталось?

Майкл розгубився.

— З чого ти це взяла?

— Ну прийшов прям до школи, у не шкільний час. Не схоже на тебе. - Мей посміхнулась краєчком губ. — Значить ти або захворів, або з'їхав з глузду.

— Ага, і прибіг до школи за допомогою. - хлопець дзвінко засміявся. - Насправді, я чекаю Джейка Вільямса. Може знаєш... У нього там справа одна, треба допомогти.

— Джейка Вільямса? - з подивом перепитала Мей. - Так, знаю. Що за справа?

Майкл нахмурився, а дівчина поспішила пояснити:

— В мене вчителі постійно запитують де він, а я навіть не знаю що казати.

— Збреши.

— Дякую за геніальну пораду, але ні.

— Тоді запитай у нього напряму. Просто це не моє діло, я лише допомагаю, вибач.

— Нічого.. - Мей нервово смикнула плечем та опустила погляд донизу. - Все одно він мені нічого не скаже. Відправить куди подалі.

— Вільямс не відправить. - Майкл сказав це так загадково, що Мей на секунду здалося, ніби вона героїня якогось детективно-романтично серіалу.

— С чого ти так вирішив?

— Мені так здається. Просто прижми його та запитай що та як. Він розколеться.

— Ага, "просто прижми"... Ти його спробуй спіймай спочатку. - Мей скорчила невдоволення. - Це щось незаконне, так?

— Кожен може розцінити це по-своєму. - Майкл пожав плечима, та подивився кудись за спину дівчини. Обернувшись, вона побачила Кайла, що наближався до молодих людей.

— Я піду, Майкл. Рада була побачитися.

— Вже? - хлопець помітно засмутився. - Щось сталося?

— Він мене не занадто любить, якщо чесно. - шепнула Майклу на вухо Мей, та поспішила втекти, аби не зустрічатися з не дуже люб'язним Кайлом. Дівчина була так захоплена втечею, що навіть не помітила, як на її шляху з'явився Джейк.

— Ай!

— Куди ти так поспішаєш?

Мей поморщилася від болю у руці, який виник через зіштовхнення з міцним плечем Джейка. Похитнувшись від втрати рівноваги, вона ледь не впала, але Вільямс встиг притримати однокласницю за лікоть.

— Твої вже зібралися.

Джейк, який ще тримав руку старости, нахмурився та стиснув її ще міцніше.

— Боляче... - прошепотіла Мей, з побоюванням дивлячись на парубка. - Все в порядку?

Мей спробувала звільнити руку від хватки Вільямся, але їй це не вдалося.

— Так, день просто божевільний.

— Ти якийсь дивний...

— Що?

— Дивний ти, кажу. Сталось щось?

— Та так. Нічого особливого... Неважливо, коротше. Йди.

— Руку тоді відпусти, може?

Джейк нерозуміючи глянув на однокласницю, а та кивнула на руку, яка все ще була у полоні Джейкової руки.

— Звісно, вибач... - Джейк відпустив руку та задумливо почухав потилицю. - День сьогодні насправді божевільний. Не звертай уваги.

— Кан, ми чекаємо тільки тебе! - десь позаду почувся злий голос Кайла, який увесь час спостерігав за тим, що відбувається і зовсім не відчував сорому з цього приводу. — Давай, закінчуй свої сцени.