Розділ 14 (Герман)

— Сину, яка ж я тебе рада бачити, — я не встиг навіть переступити поріг батьківського дому, як мама накинулась на мене з обіймами.

— І я тебе, — згинаюся й обіймаю маму у відповідь.

Останнім часом я все рідше буваю у батьків. Навчання з роботою і так забирають всі сили, а тепер я ще й намагаюся виділити кожну можливу хвилину, щоб побачитися з Ярославою. Тому батько з мамою все частіше скаржаться мені телефоном, що я забуваю за них. І мені прикро, що так трапляється. Проте зараз по-іншому я не можу робити. 

— Як відчувала, що ти приїдеш і приготувала вареники. 

Сперечатися з мамою і доводити, що у мене обмаль часу – марна справа. Тому я відразу здався без бою й пішов за жінкою в їдальню. Думаю, що зайву годинку можна посидіти, а далі я візьму свій класичний костюм, за яким сюди приїхав, і почну збиратися на побачення. Бо сьогодні у нас з Ярою запланований похід до театру. 

Не скажу, що я великий поціновувач вистав, але це була перша ініціатива від Ярослави, яку не можна було проґавити. Тому, почувши пропозицію, я почав шукати квитки, яких залишилося обмаль. 

— Бачу, що ти світишся, як нова копійка. Поділишся радістю? — мама поставила переді мною тарілку з варениками та сіла навпроти. 

— Нічого такого, просто гарний настрій.

— Германе, я ж не сьогодні народжена. Бачу, що емоції тебе переповнюють. Це через Ярославу? — зітхаючи уточнює мама.

— У нас сьогодні заплановане чергове побачення. 

— То ти таки домігся цього і ви тепер разом? 

Мама з батьком, попри всю їхню любов до Яри, не розділяли мого захоплення. Так, вони не кричали, що проти наших стосунків. Але і не підтримували їх. Ні тоді, коли мені було 13. Ні зараз, через десять років. І якоюсь мірою мене це дратувало, бо я потребував підтримки. А натомість отримував тільки погляди сповнені подиву від друзів та нерозуміння від батьків. 

— Я працюю над тим, щоб ми остаточно були разом. Подобається вам це, чи ні, — виделка стискається в руках, але голос рівний. Я не хочу підвищувати голос на матір. 

— Синку, це твій вибір. Ми з батьком не в змозі говорити чи подобається він нам, чи ні. Але є моменти, де нам би хотілося дати тобі поради. 

— Наприклад? 

— Настільки твої наміри серйозні? Ти хочеш з цією жінкою йти разом в майбутнє? Чи це просто юнацька цікавість, яку ти стільки років не можеш вгамувати? 

Стільки років минуло, а мені досі не вірять, що це не просте захоплення, яке так просто пройде. Я так глибоко загруз у цих почуттях, що вже, напевно, не зможу з них вилізти. 

— Якби можна було, то я упустив би всі формальності й відразу зробив Ярі пропозицію. Мені не потрібно бути з нею у стосунках, бо я й так знаю, що це моя жінка.

— Тоді запам`ятай ці слова дуже добре і більше ніколи від них не відмовляйся. Ярослава складно пережила зраду та розлучення. Фактично, вона досі ще не оговталась повністю. І якщо ти зараз даси їй надію, а потім її розіб'єш, то це зламає Яру остаточно. Другий раз вона не витримає. 

— Я цього ніколи не зроблю, — мама киває мені й накриває мою долоню рукою. — Але мені потрібна ваша підтримка. 

Так, я хочу, щоб батьки нас благословили. Хочу запрошувати Ярославу до нас на вихідні, як свою дівчину. Хочу, щоб ми разом проводили час. Це ж моя давня мрія. Але поки батьки не змиряться, цього не буде. 

— Якщо ти хочеш нашого з батьком схвалення, то за це можеш не хвилюватися. Ми підтримаємо будь-яке рішення, бо це твоє життя. 

— Ти зараз серйозно? — в мені загоряється вогник надії. 

 — Абсолютно. Ви дорослі людини й не нам вас засуджувати. Якщо будуєте відносини, то я можу побажати тільки удачі. Зі свого боку я підтримаю усім чим зможу. 

— Ти навіть не уявляєш як сильно мені було потрібно це почути.

***

До своєї колишньої кімнати я заходжу з посмішкою на обличчі та внутрішнім спокоєм. Розмова з мамою принесла мені неабияке полегшення, а ще віру в те, що я на правильному шляху. Тому збирати речі я йшов з гарним настроєм.

Так, як ми плануємо йти в театр, я мушу відповідно виглядати. Відчинивши шафу, я почав переглядати костюми на вішалках, які давно не одягав. Упевнений, що Яра, як завжди, буде неймовірною. А от мені потрібно постаратися, щоб її вразити. 

Класика так і манила мене. Чорні штани з піджаком та така ж сорочка завжди вигідно виглядали. То чому б цього разу не скористатися виграшною комбінацією? Тим паче Ярослава в такому вигляді мене ще не бачила. 

Підтвердивши самому собі, що я маю рацію, я вийняв з шафи потрібні речі та кинув їх на ліжко. Далі мене чекав підбір аксесуарів, які я сто років не носив. Довелося навіть позаглядати у шухлядки, щоб знайти скриньки з ними. 

— Знайшов! — я дістаю кейс з годинником, який довго не міг знайти й на мить зависаю. На дні шухляди, з якої я дістав кейс, лежала перевернута рамка з фото.

Як сьогодні пам’ятаю той день, коли дізнався про переїзд Яри. Для мене це стало справжнім ударом, який я ганебно переживав. Пам’ятаю, як дивився на наше сумісне фото і не міг стримати сліз від болю. Тоді я й закинув рамку у шухляду на довгих п’ять років.