Глава 9

 Вислухати його спокійно не вийде, можна навіть не намагатися контролювати ці емоції, що вирують у мені. Нервове тремтіння — це лише пів біди, страшніше те, що діється всередині. Це боляче, коли обпалена душа тягнеться до нього з такою нищівною силою, а в голові постійно пульсує одна й та сама думка: «Так, він твоє фатальне кохання, але вірити йому більше не можна». Мене наче роздирає на дві частини, особливо, коли він так близько. Якщо я трохи ворухну пальцями, зможу доторкнутися до його руки. Тому й взяла з нього слово не торкатися до мене, тому що, якщо Раян мене обійме - мої барикади може змити хвилею цього незбагненного тяжіння, якого я так і не змогла позбутися.

- Саві, одразу скажу, що я прийшов не виправдовуватися, а каятися. Запізно, зате усвідомлено. Мені знадобився час, щоб перетрусити свою душу, розібрати її пласти та подивитися на себе збоку вже іншими очима. Мені знадобилася відстань, щоб відчути втрату, відчути, що мені не вистачає найважливішого і живого шматочка моєї душі. Але тоді я все зіпсував, облив злобою та спалив. Тоді здавалося, що, якщо я примушу тебе мене ненавидіти, теж зможу зненавидіти тебе і забути з невимушеною легкістю. Мені було так паршиво через цю потребу в тобі, через бажання, аби ти належала мені повністю. Хотів, щоб ти теж залежала від мене, жила лише нашим почуттям. І будь-який натяк, що це не так, що насправді ти мені не належиш, що я не найголовніше у твоєму житті, що я не був першим… - Раян проводить долонями по обличчю, заривається пальцями у своє волосся і кидає на мене виразний погляд, ніби намагаючись цим поглядом повернути мене у минуле. – Того дня Люк показав мені твої оголені фото, зроблені ним, коли ти подарувала йому свою цноту…

- Які ще фото? - сіпаюся, ніби від удару. - Я не дозволяла мене знімати! Я навіть не знала, що він це зробив!

- І все ж Люк примудрився. Але для мене було гірше почути його коментарі до цих фото. Він навмисне мене злив, говорячи про те, як йому було з тобою добре, і якою ти була тугою. Мастерс хотів розлютити мене, посварити нас будь-якими шляхами, посіяти сумніви. Він цього досяг, я його тоді побив від щирого серця. Та так, що йому довелося цілий місяць брехати, що він нібито гостює у матері. І коли в такому підігрітому стані я побачив, як ти обіймаєшся з Нейтом біля дому твоєї хрещеної, то злетів з котушок остаточно. Я вже не хотів жодних пояснень, тільки одного – викреслити тебе зі свого життя. Мене пригнічувало це кохання, я не знав, що з ним робити, хотів відчути себе вільним. Тому наговорив тобі стільки бридких слів і прийшов на весілля батька з іншою дівчиною… Але вирвати кохання з коренем не вийшло. Я думав про тебе і наступного дня, і за тиждень, коли намагався додзвонитися. У тому стані думав лише про себе, як мені було погано. Але потім став розуміти, що зробив тобі невимовно боляче. Кожен відрізок наших стосунків, фрази, погляди стали спливати так різко і чітко, дозволяючи якомога яскравіше відчути мій провал. Я повівся, як егоїстична тварюка, розбивши тобі серце. Мій психолог каже, що це наслідки дитячої травми, мовляв, через те, що мене кинула мати, а батько не був зі мною особливо добрим, я налаштував себе кидати людей першим, робити боляче на випередження. Ні, я не виправдовую себе дитячою травмою, просто до слова кажу. Тому що деяких людей життя б'є гірше, але вони не стають такими придурками. Я розумів, що ти дуже сильно на мене ображена, і звичайним «вибач» тут не відбудешся. І чим більше минало часу, тим ясніше я усвідомлював, наскільки глибоко тебе поранив, що втратив довіру єдиної людини, яка любила мене попри всі закидони, що навіть якщо я знову з'являюсь у твоєму житті, ти не захочеш мене бачити. Але я сотні разів уявляв нашу зустріч з тобою. Ти так часто мені снилася. Моє кохання вчепилося в мене так сильно… Жоден спосіб не допоміг його позбутися. Та я вже й не хочу позбуватися - моє почуття до тебе живить моє життя. Останнім часом я постійно думав, що скажу тобі, які слова підберу, бо нарешті зібрався зустрітися з тобою. І тут всесвіт ніби мене почув…

- Ти, звісно, дуже змінився, Раяне, - перебиваю його, бо мене зараз порве від усіх цих відчуттів та висновків. - Але ти все одно залишився егоїстом. Хіба це не егоїзм - увірватися в чуже життя через чотири роки, щоб пояснити свій поганий вчинок? А що, коли моє життя вже давно щасливо склалося без тебе? Що, коли мені вже не потрібні твої виправдання? Але ти вирішив, що я маю обов'язково їх вислухати! - Підхоплююся і підходжу до столика, щоб хлюпнути собі чогось міцнішого. У вітальні Кінгів завжди «чергує» графин улюбленого віскі Джорджа, як він каже, «для неочікуваних гостей та битви з поганим настроєм». А в мене сьогодні ще та битва!

- Раяне, ти стверджуєш, що кохаєш мене, але це кохання, чомусь, ніяк не завадило тобі заводити романи з іншими дівчатами, спати з ними, шепотіти на вушко всякі дурниці, одружуватися із ними!

- Саванно, я не одружений, і ніколи не був. Не знаю, з чого ти це взяла. Так, у мене були інші…

- Ось це мене й бісить!!! - різко обертаюся до нього, впустивши склянку, так і не зробивши жодного ковтка. - Думаєш, я повірю такій дволикій людині, яка нібито любить одну, а спить з усіма, бо тобі, бідолашному, сумно й самотньо? Мене бісить, що моє кохання випалило мене вщент, і за ці чотири роки я так і не змогла зблизитися з жодним хлопцем! Ось, що ти зі мною зробив! - Так, я кричу, тому що це не стримати, все це накопичувалося у мені цілих чотири роки.

- Саві, можна я тебе обійму? Хочу, щоб ти трохи заспокоїлася, - Раян робить до мене кілька кроків, але я заперечливо мотаю головою.

- Це не допоможе! Не треба мене жаліти та заспокоювати! Ти хотів розставити всі крапки, ось ми їх і розставляємо!

- Отже, ти ні з ким не спала? Навіть із Нейтом? – це ж треба, він наче зрадів цьому.

- Уяви собі! Хоча навряд чи ти на це здатний! Але ми з Нейтом збираємося це зробити найближчим часом! Ми із ним зустрічаємося і у нас все серйозно!

За кілька широких кроків Раян підходить до барного столика, бере дві склянки і, хлюпнувши в них трохи напою, простягає мені одну з них. Очі потемніли, жовна грають і контролювати емоції йому стає все важче.