Глава 6

 Можливо, змогла б йому пробачити, все ж таки минуло вже чотири роки, і я не бажаю Раяну зла, не шепочу прокляття на його адресу і не тішуся його невдачам. Я не злопам'ятна… я була довірливою. Тому тепер повірити йому майже неможливо. Він голосно говорив: «Вір мені», а потім нахабно вистрілив у скроню. Треба пробачити та відпустити те кляте минуле.

Мені б хотілося, аби поряд був такий чоловік, якому могла б довіряти безмежно, без краплі сумнівів та підозр, адже це отруює кохання. Кохання… Невже я в нього все ще вірю?

Раяна, слава богу, поки що немає, мама ходить туди-сюди коридором, викручуючи собі пальці, і полегшено зітхає, побачивши мене.

- Джорджу роблять останнє УЗД. Лікар переставив дату операції та призначив її на завтра. Добре, що ти тут. Ми сьогодні йому потрібні, щоб допомогти підтримати позитивний настрій. Але я з усіма цими емоціями навіть не можу посмішки вичавити з себе. Уся надія тільки на тебе, доню.

- Я тому й тут, щоб підтримати та побурчати, якщо надумаєш вішати ніс. Скажи мені, що він приходив і вже пішов, - нервово покусую нижню губу і озираюсь на всі боки.

- Ти маєш на увазі Раяна? Поки що не з'являвся. Саві, тільки не гнівайся. Я хочу зробити все, щоб вони із Джорджем помирилися. Це недобре, неправильно, коли батько відмовляється від власного сина, єдиної своєї дитини. У мене душа болить за них обох, – мама обіймає мене за плечі, ласкаво поправляючи волосся. - Ти ж у мене добра дівчинка з чуйним серцем. Ти мудра жінка. Я впевнена, що розумієш.

- Я все розумію, мамо. Нещодавно вирішила, що я ще й сильна. Вони - батько і син, що тут зміниш. Мені не забути того, що сталося, минулого не викреслити, але мене ніхто не зобов'яже дружити з Раяном. Тим більше у мене є хлопець, - ну ось, нарешті наважилася поділитися з рідною матір'ю.

- Оце новина! Хтось із роботи? Розкажи, відволікай мене від думок, - посміхаючись, мама приготувалася почути романтичну історію. Але я приблизно здогадуюсь про її реакцію, тому вимовляю з найсерйознішим виглядом:

- Це Нейтон, мамо. Син моєї хрещеної та твоєї колишньої найкращої подруги, з якою ти перестала спілкуватися.

- Зрозуміло, - зітхаючи, мама знову почала розтирати свої пальці. - У мене були на те причини, Саванно. Але це ніяк не позначиться на ваших стосунках з Нейтом. Він хороший хлопець.

- Ви з Кетрін мовчите, як дві партизанки, і не зізнаєтеся, що саме вас посварило.

- Раяне! Рада тебе бачити, - мама дивиться кудись повз мене, і я розумію, що він стоїть у мене за спиною. Відчуваю хребтом його погляд, що оперізує сталевим обручем. Коли ж це в біса мине?!

- Привіт, Донно, Саві, - ну, звісно, моє ім'я потрібно виділити особливою інтонацією. – А де батько?

- Вже скоро мають привезти з обстеження. Я б хотіла з тобою поговорити, Раяне, - мама перемикає свою увагу на Раяна не тільки тому, що у неї запланована із ним важлива бесіда, а тому, що знову уникає відповіді. І ця таємниця починає вже відверто нервувати. Хоча ні, відверто нервує мене це відлуння минулого, яке підійшло ближче, навмисно торкнувшись моєї руки.

- Ну ви тут побалакайте, а мені треба зателефонувати, - кидаю я, не дивлячись на Раяна. А шкіра на руці, яку він обпік своїм дотиком, досі пече. Мені стає спекотно через запах його лосьйону. У Раяна змінилися смаки і, якщо чесно, мені цей аромат також більше подобається. Мої спроби бути сильною і не думати про Раяна все ще не увінчалися успіхом - я провалила власний тест і зараз більше злюся на себе, а не на нього. Потрібно терміново спрямовувати усі думки на Нейта. Відходжу вбік і набираю його номер, бо, судячи з того, котра зараз година, його літак вже приземлився в Орландо.

- Привіт, а я тільки-но збирався тобі телефонувати, - весело промовляє він. - Ти ж зараз у лікарні?

- Так, звісно. Операцію раптово призначили на завтра, тож ми всі тут. Навіть не можу сказати, коли тепер зможу вирватися, щоб побачитися з тобою.

- Я незабаром сам загляну до вас. Яка палата?

- Ти зібрався приїхати до лікарні? - по-ідіотськи перепитую і, чомусь, покриваюся неприємним холодком, уявляючи собі цю зустріч. – Дванадцята.

- А чому ні? Я давно не бачив Донну, познайомлюсь із Джорджем. Але найголовніше – дуже хочу тебе обійняти, бо до вечора не дотерплю. Я вже поряд!

- Добре. Чекаю, - видихнула я, відключившись. От же ситуація! Я б навіть сказала критична.

Спочатку медсестри допомогли Джорджу лягти в ліжко, поставили крапельницю і потім дозволили нам розважати важливого пацієнта.

- І ти тут, - зітхнув Джордж, зиркнувши на сина. – Коли я помру, тобі повідомлять.

- Я дуже сподіваюся, що ти одужаєш, бо у мене до тебе є одна важлива розмова, - Раян тримається спокійно, що дивно, адже раніше у відповідь на іронію батька спалахував сірником.

- Говори зараз, - бурчить старший Кінг. – Хоча я не впевнений, що мені цікаві твої новини.

- О, про це ти захочеш послухати, повір мені. Але ми поговоримо вже після операції, тому що лікарі забороняють тебе хвилювати ані хорошими, ані поганими новинами, - та невже? Раяна справді ніби підмінили.

- Саві, дівчинко, як ти? Мені здається, ти якась нервова, - граючи жовнами, Джордж перемикається на мене. Усі в цій палаті розуміють, через що така обстановка. Я та Раян. Напруга просто дзвенить у повітрі, і її струни можна навіть помацати.

- Я просто хвилююсь за тебе, Джордже Кінг. Адже ти обіцяв моїй матері прожити з нею довге та щасливе життя. І мені дуже хочеться, щоб ти дотримався слова. Справжній чоловік має вміти виконати свою обіцянку.

- Ти маєш рацію, чоловік повинен вміти відповідати за свої слова, - киває Джордж, поглядаючи на сина.

- Можете говорити прямо, я знаю, в чий город цей камінь, - хмикає Раян. Сьогодні на ньому модний діловий костюм синього кольору. В житті не бачила хлопця у костюмах, але йому дуже личить такий стиль. Якщо ти навчився жити без мене, Раяне, навіщо потрібна ця розмова, на якій так наполягаєш? Ловлю себе на цій думці і випадково зустрічаюся із ним поглядом. Як йому це вдалося? Так глибоко засісти у моїй душі, що навіть погляд позбавляє можливості дихати. Ні, я безперечно більше не хочу так сильно закохуватися!