Глава 4

 Він, бачте, не залишить спроб! Кому тепер потрібні твої спроби, Раяне? Це просто якась жахлива насмішка долі! Тільки життя почало налагоджуватися, тільки нарешті вдихнула на повні груди і почала щиро реготати, вперше за чотири роки поцілувалася з іншим хлопцем - і на тобі! Один придурок зробив висновки! Мабуть, вирішував завдання з дуже складним рівнянням! Ні, те, що було, вже не повернути. До біса!

Ми з Іззі домовилися зустрітися в неї, і всю дорогу до її будинку я поглядаю у дзеркало заднього виду, побоюючись, що Раян Кінг знову поїхав за мною. Виходжу з машини та оглядаюся на всі боки. Все чисто. Мабуть, втомився і нарешті відстав. Сьогодні мені буде чим здивувати подругу, новин просто завались!

- Боже, невже це сталося? - перше, що видаю я, дивлячись на Іззі, яка так раптово погарнішала. - Ти все-таки позбулася окулярів і вставила лінзи! Скільки я тебе довбала про це і нарешті ти наважилася. І з цього випливає висновок - Іззі закохалася! Ну, привіт-привіт, - кидаюсь обійматися. - Я скучила і хочу знати подробиці!

- Ти перша, тому що, судячи з виразу твого обличчя, серцевий напад Джорджа Кінга - не найголовніша новина. З тебе по телефону ніколи слова не витягнеш! Тож готуйся, я взяла дві пляшки вина. Поїдеш додому на таксі.

- Оце ультиматум! - з усмішкою округлюю очі. – За останній час багато, звісно, чого трапилося. Тобі за порядком, чи одразу мегановиною приголомшити?

- О, тоді я хочу, щоб ти шарахнула мегановиною, аби потім ошелешено вислухати все за порядком, - Іззі дістає свої улюблені келихи для вина на витонченій чорній скляній ніжці, тягне сир для мене і цукерки для себе. - Я готова, здивуй мене! - і дивиться, як на ялинку, на якій ось-ось мають спалахнути гірлянди.

- Раян Кінг приїхав відвідати батька і тепер домагається можливості зі мною поговорити! – випалила я, а в Іззі мальовничо відвисла щелепа. – Мама зателефонувала йому та повідомила. Ми зіткнулися у лікарні, і він сьогодні цілий день не дає мені проходу!

- Як у нього взагалі совісті вистачило? Хоча, яка там совість, у нього її зроду не було. От хамло позолочене! Поговорити! Про що вам із ним розмовляти? – розхвилювавшись, Іззі запхнула за щоку відразу дві цукерки.

- Ось і я про те саме, - зітхаю й роблю великий ковток вина. – Через чотири роки його раптом потягнуло згадати минуле. Всі нерви мені дибки поставив, досі від цієї зустрічі відійти не можу. Кожен шрам на серці ниє… Не можу пробачити. Раніше думала, що пробачати легко, поки моє кохання не відправило мене в нокаут. Погано, що він зібрався тут затриматися. Я теж маю намір дочекатися, коли Джорджу стане легше, щоб бути впевненою, що мама впорається з емоціями. Вона в мене стала такою чутливою. А як подумаю, що мені ще неодноразово доведеться зіткнутися з Раяном, то істерика починається. Тому вино сьогодні якраз до речі.

- Мерзотник, побачив тебе і, видно, вирішив, що того разу не добив тебе як слід. Стільки отрути накопичилося, що вистачить і на тебе, і на дружину? Мені її дуже шкода, хоч би ким вона була. Такий «сувенір» ворогові не побажаєш. Якщо він знову до тебе поткнеться – стукни його чимось важким і біжи. Хочеш, свій балончик позичу? Я його завжди з собою у сумці тягаю на випадок нападу бродячих собак.

- Ні, дякую, обійдуся без таких радикальних заходів. Завтра прилітає Нейтон, і я щиро сподіваюся, що, побачивши мене з хлопцем, Раян нарешті відчепиться.

- До речі, ти обіцяла розповісти, як у вас із Нейтом усе це закрутилося-замутилося. Адже ви знаєте один одного з самого дитинства, але потягнуло на романтику тільки зараз? Дуже складний хімічний процес? Як він взагалі підібрав до тебе код?

- М-м-м, - мукаю, закусивши губу, й підбираю потрібні слова. - Важко пояснити, як і чому пролунало це клацання. Ти знаєш, як це буває - нічого-нічого, а потім раптом бац – і ніби по лобі стукнули. Нейт приїхав до Нью-Йорка, оскільки у них там зараз проходять зйомки, ми зідзвонилися, домовилися випити по філіжанці кави. Він, до речі, першим подзвонив мені. Ми просто балакали про те, про се. Нейт невгамовний балакун, і у нього купа історій, які можна слухати з відвислою щелепою. Після кафе вирішили трохи прогулятися вечірнім містом, і в якусь мить Нейт раптом узяв мене за руку. І ось цей дотик все змінив. Хімія, як ти кажеш, відбулася. Серце смикнулося, стало спекотно, потім мурашки, як же без них, і ми зрозуміли, що треба домовлятися про друге побачення.

- А метелики у животі? Мурашки не показник, обов'язково потрібні ті самі загадкові метелики, - хихикнула Іззі, вже трохи схмелівши від вина.

- Мої метелики виявилися зовсім не феніксами. Раян спалив їх вщент, і я досі відчуваю гіркоту їх попелу, - різко підіймаюся і підходжу до вікна, дивлячись, як останні сонячні промені залишають свої відбитки на стінах будинків. - Знаєш, коли ми нещодавно вперше поцілувалися з Нейтом, я розлютилася. Ледь не завила від відчаю через те, що не відчула того особливого запаморочення, яке відчувала щоразу, коли цілувалася з Раяном. Мене злить, що я порівнюю свої відчуття. Не знаю, як цього позбутися. Усередині начебто залишився якийсь блок. А якщо й у ліжку з Нейтом я не відчую нічого такого? Що мені потім робити?

- Так, припини, не здумай мені говорити, що досі не байдужа до цього бабія!

- Я на нього зла. Це не кохання і не туга за ним. Так гадаю, що це біль розчарування. Гаразд, що ми все про мене, давай зізнавайся, хто посіяв у тобі насіння метеликів.

Ми проговорили з нею до пізніх сутінків. Я вислухала всі подробиці про загравання довгов’язого листоноші Пітера, згадали коледж і обговорили плани Іззі змінити роботу. Викликавши таксі, на вулицю я вийшла десь години через три, мріючи забратися в ліжко і нарешті виспатися.

- Я можу тебе підвезти, - коли за моєю спиною пролунав тихий і ніби навіть втомлений голос Раяна, захотілося кинутися навтьоки. Бігти з криками вздовж вулиці, аби тільки вирватися з чіпких лап минулого, що мучить мене звуками його голосу.