Глава 2

Зізнатися чесно, іноді я уявляла нашу зустріч, малюючи у своїй уяві різні сценарії. Розставання на такій ноті надало моєму гіркому розчаруванню та образі широке поле для фантазій. Переважно уявляла, як гордо пройду повз нього, окинувши зневажливою посмішкою. Така собі феєрично-успішна красуня, якій начхати на якогось там Раяна Кінга. Але я ніколи не уявляла, що так тупо завмру, намагаючись дихати рівно. Цей бридкий біль знову зашипів на рубцях, які він залишив у моєму серці.

Раян змужнів, тепер це вже не двадцятитрирічний юнак, тепер це вже молодий чоловік. У погляді додалося твердості та досвідченості. Хоча очі такі ж блакитні й красиві, як тоді. Очі, які я колись любила цілувати, і які вміють різати тебе живцем. Плечі стали ширшими, видно, продовжує ходити до спортзалу. Не дивно, Раяну завжди подобалося його тіло. Така ж сама стильна неголеність та брендовий прикид, впевнена постава позамежного рівня й вигляд задоволеної життям людини. Що ж, сволоти, на кшталт нього, завжди задоволені собою, ані краплі не піддаючись каяттю. Уявляю, як виглядаю я – розгублена бліда дівчина, яка втратила дар мови через цього паскудника. Мене це розлютило і нарешті вивело зі ступору.

- Другий поверх, дванадцята палата, - сухо вичавила я. Розвернулась і, тримаючи спину рівно, пішла далі. Добре, що він не бачить, як тремтять мої губи. Ні, я не обернулася й не подарувала його зарозумілості такого задоволення. Ти ніколи не дізнаєшся, як мені було погано, Раяне.

Декілька хвилин не можу потрапити ключем у запалювання, психуючи через те, що так розхвилювалася. Він не повинен більше зачіпати мене. Але, чомусь, зачіпає. А я так хотіла стати абсолютно байдужою до нього!

- Чорт, він же зараз розтривожить Джорджа, що потім йому вже ніяка собака не допоможе! - бурмочу собі під ніс й, вискакуючи з машини, біжу назад!

Так і знала! Джордж вже весь червоний, мама перелякано стискає його руку, а Раян з безпристрасним виглядом стоїть навпроти ліжка, сунувши руки у кишені.

- Прийшов порадіти? – хрипить старший Кінг. - Можеш ні на що не розраховувати, твого імені немає у моєму заповіті! А ти чому повернулася?

- Подумала, що тобі не завадить підтримка та ще один напарник. Не хочу, щоб твоє серце здалося завчасно, - оминаючи Раяна, підходжу і сідаю на краєчок ліжка спиною до свого минулого. - Коли… він піде, я обов'язково привезу Хенка.

- Він піде, не хвилюйтеся, - Раян вдає, що його зачепили мої слова. Звісно, ми вміємо грати інтонацією. - Мені більше не потрібні твої гроші. Я приїхав відвідати батька, якого готують до складної операції.

- Провідав. Що далі? - цідить крізь зуби Джордж.

- Мабуть, для першого разу достатньо. Зайду завтра.

- А з чого ти взяв, що я хочу тебе бачити?!

- Джордже, прошу тебе, не гарячкуй, - мама м'яко торкнулася його щоки. - Ти заспокоїшся, ми поговоримо та подумаємо. Взаємних звинувачень та агресії й так було достатньо. Не можна цим постійно жити. Саві, люба, їдь, адже ти йому пообіцяла. Раяне, дякую, що не залишився байдужим.

Чекаю, поки за Раяном зачиняться двері, і подумки рахую його кроки, щоб бути впевненою, що не зустрінемося з ним у коридорі чи на сходах.

- Я, між іншим, казала мамі, що то була погана ідея. Сподіваюся, він не довго стирчатиме в Орландо. Добре, спроба номер два. На цей раз точно повернуся з собакою!

Господи, ну чому він все ще тут? Стоїть перед головним входом, ніби когось виглядає. Намагаюся не зустрічатися з ним очима, мчу повз зі страшенно діловим виглядом, подумки себе переконуючи, що це просто порожнє місце. Будемо вважати, що це дурний сон.

- Саванно, може, зробиш милість і ми поговоримо? - лунає слідом й відразу підриває всі мої емоції.

- А з чого це ти раптом вирішив, що маєш право зі мною розмовляти?! - обертаюся, сповнена праведного обурення. Яке хамство, ще й так уважно мене розглядати при цьому!

«Ні, Саванно, опануй себе. Він того не вартий, щоб ще й нерви собі псувати!»

Не сказавши більше жодного слова, сідаю в машину, і цього разу мої руки більше не тремтять. Побалакати він вирішив! Через чотири роки раптом пройняло! Ні, Раяне Кінг, для тебе всі доріжки до мене завалені величезними валунами. Кип’ячусь майже до самого будинку, пирхаю і подумки матюкаюсь на чому світ стоїть. Але коли я завернула до маєтку, слідом повернула ще одна машина.

Тільки не це! Ти не можеш їхати за мною! Я не хочу!

Так! Насамперед треба заспокоїтися. Якщо триматися з ним холодно, а краще повністю ігнорувати, він психане та відчепиться.

Варто було мені переступити поріг, як Хенк одразу кинувся мене «обіймати», тому що, коли цей хлопець стає на задні лапи, майже з мене ростом. Але йому мало обіймати, він ще й облизати мене намагається! Яка дивовижна все-таки пам'ять у собак. Бачить мене лише двічі на рік, а впізнає та радіє, наче я його господиня, яка надто довго десь вешталася.

- Ну, привіт, хлопче! Привіт, красунчику Хенк! Ти скучив? А я до тебе у справі. Прогуляємося? Тільки доведеться начепити екіпірування. Знаю-знаю, ти не любиш намордники, - і тільки-но пристебнула на нього повідець, як Хенк зайшовся надривним гавканням, дивлячись на вхідні двері. - Ти теж його відчуваєш? І я, аж волосся дибки. Так, тут чужий. Але ми не звертатимемо на нього уваги, тому що минулому, яке проїхалося по тобі танком, не можна давати шансу. Ходімо! Поруч, Хенку! - щастя, що Джордж його так чудово видресував.