Розділ 21. Ян

Я йшов довгим коридором офісу своєї матері. Давно вже зрозумів, єдиний спосіб поговорити з нею – прийти до неї на роботу. Бо ігнорувати мої дзвінки вона почала, коли мені було років 8. Малим я пробував дзвонити їй із чужих номерів, так вона хоч брала слухавку, але потім звикся з думкою, що батькам на мене чхати. Що татові, що матері. Але зараз у мене був привід для розмови і бажано, щоб вона не могла скинути дзвінок. І тільки в офісі випадала така можливість: мама знає, що за потреби я можу все тут рознести, а репутація для неї важливіша за все.

Я проігнорував обурений писк секретарки, як робив це завжди. Схоже, життя її ніколи не навчить, що мені плювати на її слова, а фізично вплинути на мене вона не могла. Тож за кілька секунд я вже стояв перед мамою, що сиділа за столом величезного кабінету з панорамним видом на місто.

– Пробачте, Софіє Ігорівно, – белькотіла дівиця. – Я не змогла його зупинити.

– Нічого, Ольго. Можете нас залишити.

Коли секретарка покинула кабінет, від легкої усмішки на обличчі матері не залишилося й сліду. Вона навіть не глянула на мене, а одразу повернула свою увагу паперам.

– Чому я дізнаюся про ваше розлучення з інтернету? – перейшов одразу до справи я.

– Я що маю перед тобою звітувати?

– Хоча б повідомити. Я ж твій син, якщо ти не забула.

– Якщо ти не забув, у тебе ще є батько. Йому ти теж висловив своє невдоволення?

– Він запевнив, що розлучення – твоя ініціатива.

– Моя ініціатива, – хмикнула мама, відкидаючись на спинку крісла і нарешті піднімаючи погляд на мене. – Тобто твоєму батькові можна витворяти що заманеться, а руйную сім'ю я?

– Він... знову тебе зрадив?

– Знову? – її обличчя скривилося в презирливій гримасі. На публіці такого виразу за нею не помітиш. – Я вже не пам'ятаю час, коли він мені не зраджував.

– Я не думав, що для тебе це так болісно, – насупився я, не пригадуючи ніколи раніше проявів маминих ревнощів.

– Та байдуже мені на твого батька, – відчужено кинула вона, а потім із ледь помітними нотками гніву в голосі промовила: – Але він вже давно думає не тим що в голові, а тим що між ніг. Якщо Олег не має наміру приховувати свої походеньки ні від мене, ні від громадськості, я не збираюся бруднитися в цьому лайні разом із ним.

Її тон був настільки твердим і холодним, наче вона звітувала перед інвесторами за новий проєкт, а не говорила про чоловіка, з яким у шлюбі понад 20 років. Поки я стояв, як вкопаний, мама продовжила:

– Водити своїх дівок у готель посеред дня, на очах у всіх. Це добре, що чергова дурепа зателефонувала мені, напевно бажаючи позбутися суперниці і зайняти її місце. А якщо наступного разу знайдеться хтось розумніший і зв'яжеться з пресою. Ось це буде скандал. Ба більше, у твого батька вистачило мізків трахати ученицю нашого університету на стипендії засновників. Я вже бачу ці заголовки: «Студентка заслужила стипендію в готельному номері». Ні, досить. Нехай розгрібає це сам.

– Зачекай, яку саме студентку?

– По-твоєму я зобов'язана пам'ятати всіх його підстилок? – фиркнула мама. – Того ж дня ця хвойда вилетіла з університету і на цьому кінець. А тепер, якщо ти не проти, я повернуся до роботи. На відміну від тебе, в мене багато справ.

На цьому вона прямо дала зрозуміти, що розмову закінчено. Мене навіть не зачепив черговий уїдливий коментар у мій бік. Мої думки повністю зайняли слова матері. Мій батько спав зі студенткою, та й до того ж тією, що отримує підвищену стипендію. У нас таких 6 осіб і дівчат із них усього дві. Одна на випускному курсі, заміжня і десь на шостому місяці вагітності.

А от друга стипендіатка була вільною і, як я особисто знав, необтяженою моральними принципами. Але щоб настільки. Мені потрібно було підтверджені, тому сівши у свій Porsche, я розігнався до 200 км і попрямував прямо до своєї колишньої.

Її квартира, подарована батьками, знаходилася неподалік моєї. Це була основна причина, чому мені було зручно розважатися з нею. Я набрав номер квартири на домофоні і за хвилину почув голос Олесі. Мені здалося, що він пролунав сумно, але варто було дівчині зрозуміти, хто стоїть біля її під'їзду, усю печаль як вітром здуло. Тож, піднявшись на потрібний поверх, я виявив відчинені двері і напівоголену блондинку.

Дівчина стояла, спершись об одвірок, у коротенькому червоному халатику і променисто мені всміхалася. Пропустивши мене у квартиру, вона дуже спокусливо протягнула:

– Яне, не очікувала тебе тут побачити, ось одягнена трохи по-домашньому. Але ти ж знаєш, я завжди рада твоєму приходу.

– Ага, – кинув я і без особливих емоцій запитав: – Не бачив тебе в універі останні дні. Щось сталося?

– Та так, – відмахнулася вона, але я помітив тінь на обличчі. – Вирішила зробити перерву в навчанні. Знаєш, знайти себе і все таке. Може, вступлю до іншого вишу.

– Радив би тобі заздалегідь дізнатися про сімейний стан засновника, щоб знову не «робити перерву».

– Т-ти про що? – спробувала зробити здивоване обличчя Олеся. Це було доволі смішно, враховуючи, що вона раптом почала заїкатися і як наповнилися страхом її очі.

– Ти чудово зрозуміла, про що я, – прогарчав я і почав наступати на дівчину. – Що, як зі мною нічого не склалося, вирішила переключитися на мого батька? Думала, він щедрішим виявиться?