Розділ 17. Ярослава

Настрій був остаточно зіпсований. Із самого ранку зателефонувала директорка дитбудинку і приголомшила звісткою: я недостатньо заробляю. Почнемо з того, що я взагалі не заробляю, але отримую соцвиплати та стипендію. Зрештою я ще можу розраховувати на державну допомогу на Алісу як за прийомну дитину, а там сума набагато більша. Та тільки за ці кошти можна нормально жити, якщо вміти економити, але соцслужбі ж так не скажеш. А для отримання опіки важливий стабільний дохід.

З роботою справи йшли не ліпшим чином. Якщо й влаштовуватися, то на неповний робочий день і з гнучким графіком. А де ж таку знайти, тим паче студентці без досвіду й вищої освіти.

Тож насамперед я відправилась до свого універу, з'ясовувати, чи немає в них якихось програм фінансової допомоги. Та судячи з того, як на мене дивилася жінка у відділку адміністрації, я переоцінила цей задум.

– Ви ж і так на підвищеній стипендії як ну... – вона зам'ялася, ніяково ховаючи очі.

– Сирота, – видушила із себе щось на зразок посмішки. Ну як завжди. Ніби люди не знають, як вимовили це слово. Не «сирота», а «Волан-де-Морт» якийсь, їй-богу.

– Так. Звісно. Отож, у вас вже сума стипендії більша, ніж у решти студентів.

– А немає якоїсь спеціальної? Може за особливі заслуги?

– Є стипендія засновників, – з натягнутою усмішкою повідомила жінка. Так би одразу. А то я з неї витягую по слову, наче секретну інформацію. – Її вручають одному студенту з курсу за активну участь у житті університету.

– І що це означає?

– У нас є кілька фондів, куди ваша сім'я може внести пожерт... – вона обірвала себе на півслові, згадуючи, що моя сім'я ніяк не зможе нічого нікуди внести. Коротко відкашлявшись і втупившись у монітор комп'ютера, вона продовжила: – Або ви можете приєднатися до музичного колективу чи групи підтримки.

– Групи підтримки? – з насмішкою хмикнула я. – Це як в американських фільмах?

– До вашого відома група підтримки нашого університету одна з найкращих в країні, – холодно відгукнулась вона.

Не сумніваюся. З огляду на те, що в нашій країні їх не дуже-то й багато.

– Я зрозуміла. Спасибі, – ввічливо подякувала я і вже коли збиралася йти, вирішила уточнити: – А ви не підкажете, хто з другого курсу отримує цю стипендію?

– Новікова Олеся, – без зволікань повідомили мені. – До речі, вона капітан нашої групи підтримки.

Знала я одну Олесю, але чи можливий такий збіг, щоб та Олеся, недівчина Яна, і ця, одержувачка стипендію засновників, були однією й тією ж людиною?

Але це питання було другорядним. Головне – чим би мені таким зайнятися, щоб вибороти собі ці кошти? Продивившись усі «гуртки», представлені в універі, я зрозуміла, що від черліденгу мені нікуди не дітися. Хімічна лабораторія лякала однією назвою, до комп'ютерних технологій мені було як до Марса на підборах, на жодних інструментах я не грала, та й узагалі якийсь ведмідь явно потупцював по моєму вуху. А ось із танцями я була трохи знайома. У дитинстві батьки водили мене на художню гімнастику. І нехай мої тренування були не дуже тривалими, і відтоді минуло багато часу, але гадаю, для розмахування помпонами вистачить. Тож, не відкладаючи це в довгу шухляду, я попрямувала на репетицію групи, щоб запропонувати свою кандидатуру.

Мабуть, моє життя не може бути хоч трохи спокійнішим і більш везучим, бо збіги таки можливі. Так, капітаном групи підтримки таки виявилася Олеся вона-мені-не-дівчина Яна. Я так і не зрозуміла, які стосунки в цих двох, але мене це цікавило в останню чергу. А от те, що ця леді може не прийняти мене через свою неприязнь – проблема.

– Ти нам не підходиш, – підтверджуючи всі мої побоювання, у перший же момент виголосила блондинка.

– Як ти можеш судити, навіть не побачивши, на що я здатна? – уїдливо уточнила я.

– Ну гаразд. Продемонструй свої вміння.

Останнє слово вона майже виплюнула. Пихатість у її інтонації переходила всі межі. Ця розмальована фіфа серйозно думає, що я прийшла сюди, нічого не вміючи? Тоді на неї чекає розчарування.

Без особливого ентузіазму я сіла на поздовжній, а тоді поперечний шпагати. Потім зробила колесо, сальто вперед і, вирішивши гуляти так гуляти, сальто назад. На останньому не втримала рівновагу і таки звалилася на мат, але виглядало все одно непогано. От що значить м'язова пам'ять.

Піднявшись на ноги і повернувшись до учасниць групи, на їх обличчях я побачила справжнє захоплення. Дівчата натхненно перемовлялись і обговорювали мої можливості, дехто навіть зааплодував. Усі виглядали задоволено окрім однієї. Олеся стояла с такою кислою пикою, ніби змушена сидіти на спеціальній дієті, де дозволяється їсти одні лимони.

 – Не бачу особливого хисту, – скривившись, видала вона. – Тебе доведеться довго вчити елементарним речам.

– Окей, – спокійно почала я, з легкою посмішкою дивлячись блонді в очі. – Влаштуй своєрідне випробування. Покажи мені декілька рухів і якщо я щось не зможу повторити – піду. В іншому випадку ти мене приймеш.

Не думаю, що хоча б половина учасниць могла похизуватися моїми акробатичними вміннями, та ось стосовно танцювальних па я не була такою вправною. Тому пропонуючи цю угоду, я ризикувала програти, та насправді мені самій закортіло зійтися з Олесею в батлі. Навіть інші дівчата заінтриговано спостерігали за нами, але блондинка несподівано фиркнула і промовила: