Розділ 11. Ярослава

Гра йшла добре. Потроху гірка моїх фішок зростала. Але в таких місцях важливо не вміти грати, а вміти вигравати. І я зараз не про вдалі комбінації карт і вміле «читання» суперника. У всіх гральних закладах потрібно пам'ятати одне правило – ти граєш не з супротивником, а з казино. Новачкам, навіть серед солідних гостей, організатори не дозволять забрати багато грошей. Існує схема: 5 програшів – 1 перемога. Не більше. І краще, щоб усе виглядало як несподіване везіння. Комусь на кшталт мене простіше: можна прикинутися дурненькою заможною фіфою, що грає на удачу і на гроші забезпеченого тата чи «татусика».

Коли «в кишені» вже було трохи більше 70 тисяч, я дозволила собі хвилинку перепочинку і підійшла до барної стійки в кінці залу. Тут не було інших гостей, тому я змогла непомітно підморгнути Ані в уніформі офіціантки і Льоші – її хлопцю і за сумісництвом тутешньому бармену. Пара вже давно обслуговує такі заходи: робота незаконна, але непогано оплачувана.

– Мартіні, – замовила я.

Хлопець кивнув і за хвилину подав мені келих. Відпивши кілька ковтків, я всміхнулася: звичайна вода. У таких місцях важливо залишатися тверезою.

До нас підійшла Аня і я тихо промовила:

– Я піду за останній стіл.

Подруга похитала головою, явно незадоволена моїм ризиком. Але що мені залишалося? Так, кошти для повернення боргу Цезарю я назбирала, але я ж сюди йшла, щоб отримати більше грошей, а не відбити інвестиції. А в тому темпі, в якому доводиться грати, мені потрібно йти на максимальні ставки, інакше до кінця вечора в мене не буде потрібної суми.

– Хто там сидить? – запитала я дівчину, знаючи, що більшість місцевих бувальці, а офіціанти вміють спостерігати за гравцями.

– Крайній праворуч, – тихо почала Аня, вдаючи, що чекає на замовлення від бармена, – аутсайдер – грати не вміє, сидить там, доки гроші не закінчаться. Сивий дід зі старожилів – приходить заради спілкування і більше дивиться, а не ставить. Той зализаний, що намагається прикрити лисину, часто блефує. Щупленький – відкрита книга, на обличчі всі емоції написані. А ось той молоденький красунчик серйозний противник. Ніколи не зрозуміло, що в нього на думці й у картах.

– Це я й сама знаю, – зітхнула я.

Льоша з Анею різко перевели на мене здивований погляд, але я лише відмахнулася, збираючись з думками, і таки попрямувала за дальній стіл.

– Можу приєднатися? – мило кліпаючи віями, запитала я.

Круп'є перевів питальний погляд на гравців.

– Дитинко, піди, пошукай місце за столами для початківців, – фиркнув той, кого Аня назвала зализаним.

– Стривай, Арсене, – підняв руку найстарший із присутніх. – Мені ось цікаво подивитися, як ця панянка грає.

– Ну, коли вам цікаво, – закотив очі співрозмовник. – Якщо інші не проти...

– Проти, – глухо відгукнувся Ян, уперше піднявши на мене очі.

– Що, Адамов, настільки сильно боїшся мені програти, що й у гру не візьмеш? – звузивши очі, поцікавилася я.

– То ви знайомі, Яне? – усміхнувшись, запитав літній чоловік.

Я напружено чекала відповіді хлопця. По правді мені б зіграло на руку, якби він визнав, що знає мене. Незнайомців остерігаються, а в таких колах: твій друг – мій друг.

Ян таки кивнув, і я ледь чутно видихнула.

– Ну тоді ми точно не відпустимо твою знайому, – розсміявся чоловік. – Сідай, люба.

Я кинула швидкий погляд на Яна, що сидів із відстороненим обличчям, і опустилася на крісло чітко навпроти нього.

Гра йшла «за методичкою». Позаду 7 програшів і 1 перемога. Ставки все піднімалися. Двоє вже вибуло и за столом лишилося четверо: зализаний, сивий, мажорчик і я.

Круп'є викинув останню карту з розкладу, і настав час ходів.

– Пас, – відгукнувся Ян, відкидаючи карти.

– Пас, – це вже літній чоловік.

– Олл-ін, – кривлячи губи, вимовив Арсен.

Я ще раз подивилася на карти на столі. Розклад не дуже вражаючий: різні масті й різний ранг. Та навіть у цій ситуації у мене склався стріт і це дуже навіть непогано. Але що може бути у цього зализаного мужика? Високі комбінації відпадають. Може теж стріт? Та згадуючи слова Ані, скоріш за все він блефує. Думає, я не поставлю все, коли такий поганий розклад. На його жаль, в мене таки не слабка карта.

– Колл, – сухо сказала я, зрівнюючи його ставку.

Круп'є махнув рукою, закликаючи розкриватися.

– Сет, – задоволено заявив опонент, показуючи пару двійок у своїх руках і третю, що лежала на столі.

– Збирай манаття, – глузливо кинув йому Ян, привертаючи мою увагу. Як він дізнався, що в мене сильніша комбінація?

Я мовчки поклала на стіл карти, і круп'є оголосив за мене:

– Стріт. Банк ваш.

Я радісно завищала, відіграючи нерозумну дівчинку, якій просто щастить, поки дилер пересував усі фішки до мене. Наступним зі словами: «Дорогу молодим» гру покинув літній чоловік, програючи свої гроші Яну. І ось так ми з ним, фігурально кажучи, залишилися наодинці.