Розділ 7. Ян

Верхня палуба завжди була моїм особистим простором. Тут не так вже й багато місця: широкий диван та стіл. Але головне в іншому. Тут я відчував умиротворення. Наодинці із самим собою, звуками природи та неймовірним краєвидом. Навіть голоси, що чулися з першого поверху яхти, ніби приглушувала вода, і до мене долітало лише їхнє тихе відлуння. Тож тій маленькій кицьці я не збрехав – тут справді добре думалося.

Варто було тільки далекому образу промайнути в моїй голові, і всі думки миттю повернулися до неї. Дівчини з каштановим волоссям і бурштиновими очима, у глибині яких сяють жовті іскри. Так, справжня дика кішка. Це прізвисько явно їй підходило. Маленька, тендітна дівчинка з характером тигриці. Але мені до вподоби, як вона випускає свої кігтики – це забавляє. На жаль, це люте кошеня ще не зрозуміло, що об мене воно дуже швидко сточить усі свої пазурі. Нічого, скоро я це поясню. Губи самі собою розтягнулися в передчутті цієї гри.

З боку сходів почулися кроки, і за кілька секунд на флайбриджі з'явилася блондинка. Вона йшла нетвердою ходою чи то від кількості алкоголю в організмі, чи то від легкого хитання яхти. Дівчина була в коротких шортах і верху від бікіні. Перші числа вересня і справді видалися доволі теплими, але не настільки, щоб ходити напівголою. Радше білявка хотіла продемонструвати свою вражаючу трієчку, що так і норовила випасти з невеликих трикутників купальника.

– Сумуєш? – з придихом видала вона, різко падаючи на диван просто в мене під боком і обдаючи нудотно-солодкими парфумами.

– Ні, – відчужено відповів я, натякаючи, що її компанія мене не цікавить.

– Це тому що я прийшла, – розтягнула губи в п'яній усмішці вона, не зваживши на мою холодність.

Я нічого не відповів, бо блондинка стрімко нахилилася до мого обличчя. В останню секунду я встиг відвернутися і її губи зустрілися з моєю щокою. Дівчину це анітрохи не збентежило і вона почала опускатися вологими поцілунками до шиї, одночасно кладучи руку мені на ширинку.

Ідея швиденько з кимось перепихнутися, скидаючи напругу, здалася непоганою. Ось тільки не в цьому місці. Хоча скоріше вже не з цією дівицею. Тож упевненим рухом я скинув із себе її долоню і гидливо вимовив:

– Пошукай іншого трахателя.

Вона піджала накачані губки, виказуючи вищий ступінь ображеності, але помітивши моє байдуже обличчя, швидко схопилася і залишила верхню палубу.

Наостанок перед очима промайнула гола спина і дупа, яку майже не прикривали шорти, і в мене самого пробігли мурахи по тілу. Сонце хилилося до обрію: легкий порив вітру і навіть мені у футболці та штанях стало прохолодно. Я срав на цю блонду, але зовсім неподалік була ще одна дівчинка, яка, хоч і була вбрана трохи краще, та однаково могла замерзнути.

Усередині мимоволі піднялося незрозуміле почуття. З чого б це мені турбуватися про норовливе дівчисько? Це питання заскочило зненацька, але я швидко знайшовся з відповіддю. Просто минуло вже достатньо часу, щоб вона одумалася, визнала мою першість та підкорилася. Переконуючи себе в цьому, я спустився сходами.

– Час розваг закінчено, дітки, – повідомив присутнім, прямуючи до рубки.

Почулися невдоволені зітхання, але ніхто не наважився заперечити. Тож я пересунув важіль управління, спрямовуючи яхту до відведеного пірсу, щоб залишити там свою компанію і забрати таки мале кошеня.

Настрій був, як то кажуть, бойовий. Вже не терпілося побачити її обличчя і навіть вислухати всі ті слова, якими вона вирішить мене осипати. Але варто було наблизитися до того місця, де залишив дівчину, усмішка зійшла з обличчя. Навколо виднілася лише гладь річки і жодних човнів поблизу.

– Ем-м, – протягнув поруч Гора, який залишився на яхті зі мною. – Ти впевнений, що це тут?

– Так. Он з того пляжу ми відпливали, – махнув рукою я.

– Давай пройдемо далі за течією, – запропонував друг. – Може човен трохи віднесло.

– Він же стояв на якорі, – буркнув я, але все ж повільно розвернув яхту.

Що довше ми йшли на мінімальному ходу, то більше піднімалося хвилювання. Якщо тягар відірвався, човен могло віднести далеко: тут течія сильна. А раптом його кинуло на пороги, там і розбитися легко. Трясця. Я почав дихати глибше, намагаючись заспокоїтися. Навіщо одразу думати про погане? Може, її помітили якісь місцеві рибалки і доправили до берега. Це дівчисько, найімовірніше, вже давно сидить удома і насміхається наді мною.

– Чуваче, – витягуючи мене зі своїх думок, покликав Єгор. Кивнувши на берег по лівому борту, він вимовив: – Що це?

Я повернувся у вказаному напрямку і завмер. Серце пропустило удар, а потім помчалося з шаленою швидкістю.

У високому очереті виднівся перевернутий човен.