Розділ 2. Ян

Цей день обіцяв бути нудним і нічим не примітним, до того моменту, як я зайшов до аудиторії. Спочатку я просто здивувався, у кого це вистачило сміливості зайняти моє місце. А коли придивився, зрозумів, що сюжет розвивається цікавіше, ніж здавалося на перший погляд.

Підходячи до незнайомки, встиг помітити каштанове волосся, простеньку блузку з джинсами і обшарпану сумку, що висіла на спинці стільця. Вона явно не з нашої ліги. Я трохи засмутився. Не те, щоб це мало хоч якесь значення, але розумненькі дівчатка, які потрапили сюди за стипендією, надмірно полохливі. Таким слово скажи, і вони вже непритомніють.

Так я думав, поки вона не пройшлася по мені реально зневажливим поглядом і не підняла на мене свої бурштинові очі. У них не було ні краплі страху чи чемності, до яких я звик.

Нічого. Вона новенька, їй можна пробачити. На перший раз. Я повідомив, що вона зайняла моє місце, очікуючи, що дівчина встане і піде. Але вона не просто не зробила цього, а ще й огризнулася. Остаточно я оторопів, коли ця мала знову подивилася мені в очі. У її майже жовтій райдужці іскрилася така стійкість, що я мимоволі захопився її внутрішнім стрижнем. Лише на секунду. Адже наступне бажання, що охопило мене, було зломити цей стрижень і підкорити цю крихітку.

В аудиторію зайшов викладач, і часу на реальні дії не залишилося, тож довелося притримати свої плани і просто змусити перенести пару в інший кабінет. Тим самим показуючи маленькій паршивці, що я ніколи не програю. У новій аудиторії я зайняв своє місце, і пара пройшла, як належить. Ось тільки після закінчення занять я не збирався так швидко відпускати свою нову подружку.

Почекавши, поки всі інші залишать аудиторію, я став у дверному проході і, коли дівчина зібралася виходити, перегородив їй шлях.

– Куди поспішаємо? – запитав я, підходячи ближче й уважно вивчаючи її обличчя з висоти свого зросту.

Дівчинка виявилася набагато нижчою за мене: її маківка ледь доходила до мого підборіддя. Тож їй доводилося піднімати голову, щоб дивитися мені в очі. До речі про це. Її погляд змінився. Якось пом’якшав, чи що. Більше не було тієї зухвалості, що поблискувала раніше. Натомість з’явилося щось інше, що я не зміг розібрати.

Вона сама скоротила ту невелику відстань між нами, невагомо торкнулася пальчиками моїх грудей і напівпошепки промовила:

– Потрібно закінчити деякі справи, щоб бути повністю вільною.

Якщо мене і здивувала зміна поведінки цієї малої, то лише на кілька секунд. Напевно вона швидко зрозуміла, що зв'язуватися зі мною не варто, і, як багато хто до неї, вирішила привернути мою увагу іншими методами. Ну що ж, я не проти. Разок можна з нею розважитися.

Немов прочитавши мої думки, дівчина посміхнулася і її рука почала опускатися вниз: окреслила мій торс, лягла на пряжку ременя, і наостанок пройшлася по правому стегну. Після цього вона швидко забрала від мене свої пустотливі пальчики. У моєму тілі піднялася відповідна реакція, й довелося на кілька секунд прикрити очі, стримуючи аж надто сильне збудження.

– Ще побачимося, – промовила вона, нахилившись до мене, а потім стрімко розвернулася і пішла геть.

– Що, прочуханка для дівулі скасовується? – глузливо кинув Єгор. Я навіть не помітив, як друг опинився поруч.

– Ні, Гора. Прочуханка таки буде, – хмикнув я, не відриваючи очей від дівочої фігури, що впевнено крокувала коридором, спокусливо хитаючи стегнами. Спостерігаючи за цим прекрасним видовищем, я додав: – І можливо навіть не один раз.

Друг голосно розреготався, змушуючи відволіктися і врізати йому в плече. Не сильно, просто щоб припинити його іржання. Виходячи з будівлі універу, ми обговорювали плани на вечір. Вічна дилема – яку розвагу обрати. Ми прямували до стоянки, коли пискнув телефон хлопця.

– Чувак, нащо ти мені дзвониш? – здивовано протягнув він.

– Схоже, що я тобі дзвоню? – іронічно вигнув брову я, розводячи руки в різні боки.

– Сам подивися, – відповів Гора і продемонстрував екран свого телефону із вхідним дзвінком від абонента «Ян» і моєю п'яною пикою, що сміється на фоні.

– Якого?.. – спантеличено протягнув я, плескаючи себе по кишенях джинсів, де мала лежати мобіла.

Раптом у голові сплив спогад ніжних пальчиків, що проводять моїм тілом, а я, наче тринадцятирічний пацан, втрачаю зв'язок зі світом і готовий спустити в штани від одного дотику дівчини. Так, я пригадую, як її рука пройшлася кишенею штанів, але хіба я міг не відчути, що вона вивудила телефон? Вона що бісова крадійка?

Відкинувши зайві думки, я потягнувся до мобільного друга, але не встиг відповісти, як дзвінок перервався. Швидко передзвонив, але роботизований голос повідомив, що абонент перебуває поза зоною.

– Дідько, – вилаявся я. – От стерво.

– Ти серйозно думаєш, що це та крихітка? – глузливо запитав Гора.

– Більше нікому, – крізь зуби кинув я.

Мій друг уже був готовий на повну розсміятися від того, що мене обікрало дівчисько, але саме в цю мить до нас підбіг малий хлоп років десяти.

– Не це загубили? – запитав він, простягнувши сімкарту.

У першу секунду я загальмував, не розуміючи, про що він, а потім до мене дійшло.