Ти не в моєму фокусі

43. Відверта розмова

Нарешті ми всілися за стіл навпроти один одного. Маркіян ніжно взяв мене за руку і подивився мені в очі.

– Олесю, я такий щасливий! – зізнався він. – Сидіти тут зараз з тобою! Я відчував, що між нами щось є, але не міг повірити. А тепер все змінилося. 

– І я щаслива… – щиро відповіла я. 

– Є лише ти і я, – сказав він. – А все інше владнається.

Я мовчки кивнула головою, якщо чесно, навіть не уявляючи, як це владнається. Але врешті-решт мені більше не хотілося думати про Владу. Я видихнула, посміхнулася і запитала

– Розкажи, як ти дійшов до того, щоб робити те, що зараз?

– По-перше, мені завжди подобалося фотографувати та знімати відео. А по-друге… – він спочатку знітився, а потім продовжив. – Я буду з тобою відвертим. У мене не було вибору. 

– Чому? – здивувалася я.

– Мені потрібні були гроші, щоб мати можливість виховувати молодшого брата. Ми живемо разом, і у нас немає батьків…

– Вибач, я не знала… 

– Все добре, не хвилюйся. Я народився у Польщі, коли мої батьки жили там. Потім з’явився брат, він молодше за мене на шість років. Ми переїхали в Україну, на батьківщину мами, коли мені було дванадцять. А три роки тому батьки загинули… 

– Співчуваю… – тільки й змогла вимовити я. 

– Я тільки закінчив перший курс. Брат ще неповнолітній. Тому у мене вибір був невеликий. Я почав брати замовлення на фотозйомку і у мене непогано виходило, з'явилися гроші на життя. А мандрувати я любив завжди, ми з батьками багато подорожували. І я почав розвивати свій канал, блог – це приносить мені не тільки задоволення, а й дає можливість жити. Ось така історія.

– Не треба було піднімати цю тему, – засмутилася я. 

– Ні, все гаразд. У нас не має бути секретів одне від одного. Так, було важко, але зараз все йде своєю чергою. Якщо чесно, мені було не до дівчат останнім часом, сама розумієш. Просто не було коли. А Влада… У нас з нею з самого початку не могло бути нічого спільного. Ми просто з різних планет. Мій стиль життя їй ніколи не підійде, а я не стану таким, як вона. Тому тобі не варто засмучуватися з приводу неї. 

Мене дуже розхвилювало зізнання Маркіяна, а з іншого боку, ми наче стали ближче одне до одного. Коли хлопець відкриває тобі свою душу, це багато значить. 

– А коли я побачив тебе на цьому проекті, відразу відчув, що ми з тобою на одній хвилі, – Маркіян посміхнувся. – Невже я не правий?

– Я так само відчуваю, – кивнула я і мимоволі почервоніла, ніби зізналася у коханні. 

Як все ж таки було кайфово розуміти, що поруч з тобою сидить людина, яка тобі подобається, і з якою у вас стільки всього спільного! Я про таке навіть і не мріяла. 

Ми ще довго сиділи і говорили, пізнаючи одне одного все більше і більше. І мої сумніви, що я роблю щось неправильно, поступово зникали. От тільки, як бути з Владою?

– Олесю, мені вже час додому, – нарешті сказав Маркіян. – Брат чекає і пізно вже. Хоч і не хочеться йти від тебе. Я б залишився з тобою назавжди.

Він обійняв мене і накрив мої губи ніжним поцілунком, від якого голова моя знову пішла обертом. Ми обидва не хотіли, щоб ця мить закінчувалася. Але час…

– Маркіяне, – попросила я на прощання. – Я б хотіла, щоб наші стосунки залишилися між нами. Ну… щоб ми не афішували, що зустрічаємось…

– Чому? – здивувався він. – З-за Влади?

– Так, – підтвердила я. – Не хочу робити їй боляче. Нехай пройде час, а там все якось владнається. Але, ще не знаю як…

– Якщо ти так хочеш, хай так і буде, – погодився Маркіян. – Правда, я не знаю, як тепер зможу робити вигляд, що ми не разом. 

– Я тебе дуже прошу, постарайся, – посміхнулася я. – Це дуже важливо. 

– Добре, буду намагатися в універі не перетинатися з тобою, – він теж посміхнувся. – Будемо шифруватися. Хоча, Макс же в курсі моїх намірів щодо тебе.

– От чорт! Я й забула. Точно, ще ж є Макс! 

– Я поговорю з ним, – пообіцяв Маркіян. – Він нормальний хлопець і все зрозуміє. 

– Сподіваюсь… Він на мене мабуть теж ображений…

– Якщо ти йому нічого не обіцяла, то чого ображатися? 

– Ну, може не ображений, але йому мабуть не солодко. 

– Олесю, ми ж не можемо догодити всім, – нагадав він. – І не повинні нікому нічого пояснювати взагалі-то.

– Та наче так, але…

–  Але, якщо тобі це важливо, я згоден погратися в конспірацію.

Все виглядало якось безглуздо – ми дорослі люди і грали в хованки. Але я була впевнена, що на даний момент – це найкращій вихід. Поки Влада не заспокоїться і не забуде Маркіяна. А для цього потрібен час.

 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше