9. Виїзд на локацію

Через кілька днів ми вп’ятьох вирушили за місто, щоб подивитися на місце проведення фестивалю. Організатори попередили нас, що територія досить велика, тому краще одразу визначитися, де саме будемо знімати, які локації використаємо для фотографій, а де краще зробити відео.

Це якраз була субота, тому на навчання йти не було потрібно. Ми зустрілися біля університету зранку. Влада приїхала на своїй машині, я сіла до неї, а Маркіян і Макс добиралися на автівці Давида. Виявилося, що у нього, крім байка ще є власний Кіа – такий собі невеличкий джипік. Для поїздки за місто – те, що треба. У мене навіть майнула думка, що він все ж такі Владі підходить більше по всім параметрам, а головне – по статусу. І чого вона в того Маркіяна вчепилася? Але, серцю не накажеш.

За годину ми вже були на локації. Я вийшла з автівки і вдихнула свіже повітря, що пахло соснами. Що тут скажеш – краса! Я взагалі люблю такі вилазки, а от Влада не дуже. Я бачила, як вона обережно ступала своїми білими кросівками, намагаючись не забруднитися. Добре, хоч не підбори взула. Втім, що не потерпиш заради кохання? От і Влада терпіла і вдавала захоплення.

– Як тут гарно! – награно вигукнула вона. До речі, вийшло дуже впевнено. Я готова була повірити, що їй дійсно подобається, якби не знала Владу так добре.

– Згоден, – підтримав Давид. – Місце обрали чудове.

Серед соснового лісу, що межував з одного боку з полем, а з іншого з річкою, вже стояло декілька шатер та будівельники ще збирали дерев’яні фудкорти та майстрували головну сцену. Робота кипіла, і дух фестивалю вже витав у повітрі.

Маркіян дістав камеру ще до того, як ми встигли нормально оглянути територію.

– Спочатку подивимось все тут, на центральному майданчику, – запропонував він. – Потім кожен скаже, що йому сподобалося найбільше.

Ми рушили територією. Я робила нотатки в телефоні, Влада фотографувала все підряд, а в основному – робила селфі, звісно. Макс із Давидом уже сперечалися, де краще знімати майбутнє відео, щоб був гарний краєвид і максимальне охоплення.

– Тут гарне місце, – показав Макс на галявину. – Фон нормальний, місця багато.

– Ні, – заперечив Давид. – Тут усе відкрите. Якщо буде яскраве сонце, люди на відео будуть мружитися та й відблискувати буде.

– А ми знімемо ввечері.

– А якщо нам потрібне денне відео?

– Тоді знайдемо тінь.

– Ти геній! – пожартував Давид. – Без тебе ми б не зрозуміли.

– А ти думав! – Макс пихато підвів голову.

Маркіян навіть не втручався. Він  роздивлявся територію, прицілювався через об’єктив, робив пробні знімки, видаляв їх, йшов далі… Цілком занурився в процес. Влада не відставала від нього, обережно крокуючи позаду. А коли він запропонував їй попозувати перед камерою, вона засяяла мов сонечко й прийняла одну з своїх гламурних поз, ефектно вигнувши спину. Маркіян подивився у відошукач і розсміявся.

– Владо! Ти ж не на глянець позуєш, – зауважив він. – Стань якось природніше, розслабся, посміхайся щиро, а не складай губи бантиком.

– Це як? – здивувалася Влада. – Не розумію, що ти маєш на увазі.

– А ось так! – Макс підскочив поруч і почав кривлятися, намагаючись зробити природний вигляд.

Усі розвеселилися і почали давати поради. А я просто стояла осторонь і спостерігала, прикривши рукою очі від сонця. Як раптом побачила націлений на мене об’єктив Маркіяна. Він посміхнувся мені і махнув рукою.

– Ось чудова природна поза! – похвалив він мене. – Владо, бери приклад.

Я думала, Влада образиться, але ж – ні. Вона швиденько скопіювала мою позу і вийшло навіть дуже гарно. Маркіян перевів на неї об’єктив і зробив декілька знімків.

– Чудово! Ти швидко вчишся! – зробив він комплімент.

Щоб не заважати подрузі я потихеньку перемістилася вбік і відійшла від головної площі. Треба дати Владі можливість щільніше поспілкуватися з Маркіяном. Ноги винесли мене до поля, яке, не дивлячись на осінь, все ще було сповнене яскравих кольорів. Я замилувалася краєвидом, зірвала декілька рослинок і піднесла до носа, вдихаючи пряний запах. Від задоволення аж заплющила очі. Як раптом відчула, що позаду хтось наблизився.

– Ну і як тобі тут? – почувся голос Макса.

– Чудово! Я б мабуть сама на цей фестиваль поїхала, – сказала я. – Уявляю, яка тут буде атмосфера, коли зберуться люди!

– Можемо поїхати, що нам заважає? – запропонував Макс.

– Та нічого, можемо, – погодилася я.

– Маркіян взагалі полюбляє такі тусовки, – повідомив Макс. – Це його стихія.

– Он як… – простягнула я. – Тоді ми з вами створили чудову команду, ви розумієтеся саме на такому форматі.

Макс наблизився до мене і запитав:

– Ми можемо з тобою створити теж… команду, – підморгнув він.

– Макс! – я розсміялася. – Я ж казала, що не шукаю собі хлопця, що за дивні пропозиції?

– А раптом, я саме той, хто тобі потрібен? Просто ти ще цього не зрозуміла. Дай мені шанс? Просто не відмовляй відразу.

– Ну ти й наполегливий! Шанс не дам, але прогнати тебе не можу, бо ми разом працюємо. Без образ, добре?

Макс був класний, мені не хотілося його ображати, та й проект у нас був спільний. Просто він мене не чіпляв. То навіщо мені давати йому надію? Тому я вирішила бути відвертою.

– Без образ, – погодився Макс. – То хоч кави вип’ємо разом?

– Можливо, – посміхнулася я. – Лише кави.

– Олесю! – почула я здалеку голос Влади і поспішила до інших, а Макс покрокував слідом.

– Подивись, що познимав Маркіян! – запропонувала вона. – Як на мене, виходить дуже гарно.

Маркіян розвернув камеру до мене, і я зазирнула у екран.

– Вау! – не стримала я емоцій. – Це навіть крутіше, ніж я очікувала!

Фотографії були неймовірні! Ракурс обраний на диво вдало, навіть Влада вписувалася дуже природньо.

– Нам повезло, що ти з нами! – зізналася я.

– Просто мені подобається сама ідея, – знизав плечима Маркіян. – А коли мені подобається, я вкладаю душу. І виходить щось вартісне.