Повага

 "Якщо в тобі є зло, то воно з тобою буде вічність. Але подумай, куди зло піде ?"вса

   -  Ви міркуєте про те, що хтось міг...зрадити вас, мілорде?                                                    

 Цей тон та погляд сполохали та позбавили волі. Баратеон стиснув щелепу та заховав руки під плащ.           Чоловік поперед нього був не дуже схвильований та й взагалі не походив на ту людину, яка взагалі розбирається у справедливості. Що й говорити про вищу справедливість.                                                     Баратеон би й не прийшов, якби не чутки. Слово Джона Сноу було схвальним, ба більше хлопець дуже рекомендував прийти до цього... чоловіка. Коли Джон Сноу був наполегливим, то його варто було б послухатись. Хоча б один раз.                                    

 Він не відповів на питання, натомість промовив :                                                              

  - Кажуть раніше ви були відчайдухом. Між іншим не здивований, що навіть попри вік, ви залишилися розумним та при здоровому глузді.                                                            

 Старк дозволив собі прижмуритися та фиркнути, оце й усе.                                      

Голос був злостивий та трохи хрипкий. Неохоче :                                                    

  - Я б волів, щоб майбутній самодержець був спокійніший та не такий перелбачливий. Лорд Станіс, люди бачать вас і те, що вони бачать їм не довподоби.        

  - Та ви що? - Станіс намагався скептично розсміятися, але його ж власна гримаса його й підвела.                                                        

  - Королю, подумайте про безодню. Свобода може завести вас будь-куди. Ви розумієте?

 Він йому наче дорікнув, але ніж під плащем не відпустив. Не зумів себе взяти в руки.                     Важко було сказати хто серед них більше схиблений.. Старк-старший чи Станіс Баратеон, який почав велично ходити по кімнаті. Чи можливо Джон Сноу, який, звісна річ, просунув голову у отвір й ляпнув :       - Ну взагалі, якщо по совісті він не король...Ще не ...                                                

    - Закрий свою огидну пащеку.                      

Один Старк сміявся, а інший галасливо закрив двері. Джона як здуло, а Баратеон роздратовано вирячівся на двері.                      

 - У Вас дуже дивні, майже невербальні думки. Промовте їх.                                              

Але король лише відступив до стіни, він навіть не збирався сідати.                            

 Йому була потрібна інформація і якомога швидше.                                                        

Поки Давос не почав перемовини, а Серсея Ланністер його не підставила.  

 "Якщо наблизиться до Вічнозиму, то він точно не прогадає."                                                                            Берон Старк посіхнувся у руку :                              

  - Королю, ніхто з почвар вас не почує. Та й кому яке діло? На вашому місці важко сказати, що буде зі зрадниками.                      

 Посмішка стала ширше.                                  

  - Я їх спалю. Не катуватиму, не спустошуватиму... Я просто їх спалю.                                    

 Крижані очі Станіса немов знову відкрилися. Берон самий перший свого імені сказав, показуючи криві зуби :

  - Тож...

 Станіс замислився.

  - Подивіться униз, мій королю. Що ви зараз побачили?