Ти мудрості зірок шукав.../Tu rodl'as e džaniben andar e čhona...

Той, хто шукає мудрості життєвої,

нехай на зорі погляд свій скерує,

нехай серце його нічого від них не приховує, він їхніми слідами впевнено крокує,

нових висот незбагненні глибини, завдяки ним, досліджує,

свій погляд від срібних вогників на небі не відриває,

їм хвалу новий мудрець в кінці щиросердно віддає,

Він вічної мудрості серед них шукає,

А отримавши її, ще більшої жадає!

Кінця й краю цим пошукам не буває,

Як метелик до вогня прямує,

Ось так й мудрець серед зірок величних крокує,

Або Аланхейя його безмежними знаннями тут обдарує,

Або цей мудрець вище зірок свій шлях скерує,

Туди, де сонця диск яскраво палає,

Туди, де его нещасного мандрівника врешті засліпить,

Із богами-творцями в один ряд він себе нахабно поставить,

Над світом цим мудрець захоче править,

За це небесне те світило безжально його тіло смертне враз опалить,

Нехай нащадки мудреця вічно ціну заборонених знань пам'ятатимуть,

Вище зірок ніколи не прямують.

На світі цьому ідеалу не існує,

Немає ліпших-кращих серед нас,

Ти - лиш глина в руках богів,

Вони кшталт своєї подоби тобі нададуть,

Вільний вибір долі по собі лишать,

Тобі власний шлях належить обрати,

А чи гідний, чи ганебний - лише богам теє судилося знати...

Знання - то скарб неоціненний,

В руках умілих - це дар прекрасний,

Тож цінуй те, що вже отримав,

Новому скоріше ти навчайся,

До всього мудрого всім серцем дослухайся,

Постійно дорогою самовдосконалення впевнено просувайся,

Але не дай скверні егоїзму й пихи себе торкнутися,

Адже тоді - вважай, пропав,

Себе жагою нескінченності зганьбив,

А звідти - до Порожнечі один лиш шлях тебе провадив.

Мудрець - це той, хто сам навчається

Та інших навчати не цурається,

Божественне світло таких осіб торкається,

Не сонця, друже, ти жадай,

Ліпше срібним зоренькам-панянкам компанію складай,

Про їх премудрості іншим скоріше розповідай,

Високо не літай,

Бо смертний ти - вічно пам'ятай,

Впасти легко,

Підвестись важко,

Натхнення джерела раз скуштувавши,

Будеш вічно його шукати, раз втративши,

Вином поезії високої язик свій напоївши,

Квапливим розчерком пера спішно оду Аланхейї присвятивши,

Себе навічно до кола творців піднесеш,

В небі новою зіркою надії ти засяєш,

І як ти сам колись,

Так і до тебе згодом нові шукачі мудрості прийдуть,

Про настанову щиру прохати будуть,

А ти, о зоре, знань безмежних хранитель, не барися,

Вірний шлях всім їм вкажи скоріше,

Бо знаєш ти, як ніхто до тебе,

Який той шлях до знань важкий й тернистий,

Знаєш, адже й сам з їх числа ти був,

Всі труднощі на собі відчув,

А тепер, рівний серед рівних, ти їх навчиш,

На мудрість й скромність всіх наставиш!