Розділ 27

Арлен взяв мене за руку та повів за собою. Піднявшись на другий поверх ми зайшли у одну з кімнат, тут все було обладнане як у лікарні. Я обернулася до Арлена.

 - Поясни мені все, я нічого не розумію. - звернулася до хлопця.

 - Поки ти дозволяла Томасу цілувати тебе, я за життя боровся. Конвалія..у мене був рак крові. - відповів брюнет, я жахнулась. Знову оглядаючи кімнату я хотіла все зрозуміти..

 - Я дізнався що хворий на третій тиждень нашого знайомства. Зник бо лікувався. Був впевнений, що я не зможу перемогти рак та помру. Не хотів щоб ти чи моя сім'я бачили, як я згасаю. Подумав, що так краще. Конвалія, кожну ніч я засинав та бачив тебе щасливу. Якщо я зараз скажу, що не кохаю тебе то з брешу. Делія моя медсестра, яка слідкує за моїм здоров'ям після хвороби. Вона знає про тебе, знає як сильно я хотів до тебе коли був одною ногою на тому світі. Знаю скільки ти страждала через мене, але не хотів щоб ти бачила як я помираю. Я батькам сказав що не повернусь, бо не хотів бачити ваш союз з Томасом. Мене це ще більше вбиває. - від дав собі змовчати, а я лише слухала його. Ми обоє стільки болі пережили за цей рік, а Арлен взагалі смерть переміг.

 - Ти справді повернувся за мною? - запитала хлопця. Він сумно посміхнувся.

 - Так, коли ти зупинила мене біля нашого кінотеатру то я розгубився. Не був готовим до нашої зустріч і втік. Але коли в той же день ти стояла переді мною в будинку моїх батьків я був здивований. Не думав, що після мого від'їзду ти будеш у них. А тоді той поцілунок, вибач мені за нього. - відповів хлопець, я підійшла до нього та глянула в його очі.

 - Ти тієї ночі забрав мій третій поцілунок. - прошепотіла я, вуста Арлена розтяглися у широкій посмішці.

 - Томас не цілував тебе? - перепитав він.

 - Між нами нічого не було, твій брат не торкався мене. - відповіла йому, а брюнет мене міцно обійняв.

Ми повернулися у вітальню та я глянула на нього, ми зустрілися поглядами й мовчки дивилися один на одного. Я нарешті була спокійна, що все розповіла Арлену та почула його історію життя за останній рік.

 - Ти підеш? - пролунало питання та на його вилицях заграли жовна. Я нічого йому не відповіла та направилась до дверей. Доторкнувшись до ручки я відчула на своїй руці його, обернувшись глянула на Арлена.

 - Ти справді хочеш піти? - запитав хлопець, я довго мовчала в пошуках відповіді.

 - А ти хочеш, щоб я залишилася? - питання на питання це не розумно, але мені важлива його відповідь.

 - Чорт Алісія, так, я хочу щоб ти залишилася. Хочу щоб ти була моєю дівчиною, пізніше дружиною, а потім матір'ю чарівного хлопчика. Хочу цього лише з тобою.Ти хіба не зрозуміла як я кохаю тебе? - відповів Арлен, я легко посміхнулася та поцілувала його. Хлопець розслабився від мого поцілунку і взяв все у свої руки. Він підхопив мене під сідницями та ми пішли до кімнати.

 - Арлене. - прошепотіла йому на вухо.

 - Слухаю Конвалія. - почула його відповідь та він поцілував мене у щоку.

 - Давай зробимо це? - попросила його, він зупинився та глянув у мої очі.

 - Ти впевнена? - перепитав мене Арлен на, що я кивнула головою та ми зайшли у кімнату Арлена..