Розділ 23

Він живий. Арлен повернувся. Він зараз сидить поряд зі мною, за одним столом та кидає легкі погляди на мене. Як тільки я вирішу питання з Томасом піду до його брата, не хочу втрачати ні дня після цілого року. Батьки хлопців були такі щасливі поверненню свого сина, їх обличчя сяяли щастям.

Батько хлопців прокашлявся і всі мовчки глянули на нього, ми поклали прибори в тарілку та повернули погляд на чоловіка. 

 - Від тепер сім'я Едвардсів повністю ціла, мій син живий та повернувся в сім'ю. Ми дуже щасливі Арлене. - проговорив чоловік, Арлен глянув на мене та знову на батька.

 - Батьку, я маю дещо сказати. - почав хлопець, але батько продовжив говорити.

 - А ще зовсім скоро наша сім'я побільшає. - радісно повідомив, ми всі переглянулися і тут він видає те від чого моє серце завмирає..

 - Томас і Алісія скоро одружаться! - весело повідомив чоловік, Арлен з болем в очах глянув на мене.

 - Це правда? - запитав він мене, а я лише мовчки опустила голову. Я відчула як від нього йде злість і сама зараз ненавиділа себе.

 - Синку, я тоді не дав змогу тобі сказати. Кажи зараз. - привернув увагу хлопця його батько.

 - Я за тиждень повертаюсь у Іспанію, на щастя я не зможу бути на весіллі свого брата. Думаю брат та його наречена не будуть проти, якщо я затримаюсь у цьому будинку на тиждень. Всім смачного. - Арлен різко відсунув стілець та зник з кухні. Він ненавидить мене, він не хотітиме бачити мене, він думає, що я кохаю Томаса. Але це ж не так! Я кохала його, я дихала ним, жила. Знала, що живий, що повернеться, але..не дочекалася. Піддалася. Слабка. Дурна та знищена..

Я мовчки піднялася та побігла до своєї кімнати. Там сіла на ліжко та заплакала, мені вже було байдуже чи почує хтось чи зрозуміє.. Той кого я справді кохаю знаходиться від мене в кімнаті навпроти, а той який чекає мого кохання сидить за столом.. 

Хвилин через 15 до мене зайшов Томас, підійшла до нього та дала ляпаса 

 - Кінець! Чуєш мене? Це кінець Томасе! Я розриваю наші стосунки, досить. Весілля не буде, не кохаю тебе. Чуєш? Не кохаю.. - повідомила хлопця, він оглянув мене та зітхнув.

 - Ні, зачекай декілька днів. Я не можу сказати цього батьку, у нього проблеми на роботі і я не хочу засмучувати його ще більше. Якщо тобі байдуже на мене, то подумай про нього. - після цих слів він покинув кімнату. Думавши про його слова, я взяла свої речі та пішла у ванну. Коли я відкрила двері переді мною стояв хлопець лише з рушником навколо стегон. Я від подиву рот відкрила та дивилася на нього з ніг до голови, коли він звернувся до мене то наче й до життя повернулася.

 - Конвалія? Тобто Алісія.. - звернувся Арлен, а мій погляд зупинився на його татуюванні під лівими грудьми..«Конвалія». А на шиї був той самий мій кулон, який він подарував мені. Коли він помітив куди я дивилася то закрив татуювання рушником який перекинув через плече.

 - Наречена мого брата не може з таким апетитом розглядати його брата. - він різав тупим лезом по серцю про нагадування, що я наречена його брата.

 - Пробач я..я не знала, що тут хтось є. А коли ми одночасно відкрили двері я розгубилася. - пробурмотіла швидко йому. Арлен схилився до мого вуха.

 - Запам'ятай, «ми» знищила ти коли дала шанс Томасу, коли обійняла його, коли поцілувала його, ти віддавала йому третій, четвертий і так далі свої поцілунки. Вони повинні були бути моїми Конвалія, ти зрадила мене. Мені боляче уявляти, як ти з ним в одному ліжку.. - він стих, я відчувала біль в його словах. Я тихо плакала та слухала його, ще більше починала ненавидіти себе.

 - Я повернувся за тобою, Конвалія. Ми повинні були разом повернутися через тиждень в Іспанію, тільки ти і я. Так само сильно кохаючи один одного, як рік тому. Але ти все знищила.. - після він пройшов та вийшов з ванної, а я впала на підлогу та знову заплакала..