Розділ 20

Після того, як я хотіла накласти на себе руки мої батьки мене забрали в свій будинок. З однієї сторони це на краще, в їхньому будинку немає спогадів про Арлена, а у моїй квартирі їх купа.. 

Після лікарні минуло 3 дні, апетиту взагалі немає. А сил потрібно набратися, щоб йти далі. З Томасом бачилася вчора, його брат так і не виходить на зв'язок. Гаразд. Йому на мене чхати, але як же його сім'я? Він не подумав про своїх маму та батька? Не подумав про брата? Так, у братів не ідеальні стосунки між собою, але я впевнена що вони люблять один одного та хвилюються. Або ж з Арленом все добре та він посварився із сім'єю після чого порвав всі зв'язки з ними. А Томас лише для картинки питає у мене про брата.

Сьогодні повинен прийти Томас, але я не хочу цього. Не тому, що він мені не цікавий та інше. А тому, що він говорить лише про одне: «Арлен не захотів тебе. Покинув та зник, не кохав значить. Тоді ми можемо бути разом. Якщо ти мене не кохаєш, то покохаєш.» Як я можу силою покохати того хто серцю не милий? Більше ніж простої дружби між нами й бути не може. Навіть якщо я колись закохаюсь у Томаса то не дозволю собі бути з ним. Він точна копія свого брата. Високий, сильний, впертий, брюнет з карими очима, але у його брата були темні темні. Мов дві вуглинки, які так і манять заглянути у них.

Мама відкрила двері у мою кімнату, я глянула на неї.

 - До тебе гості. - вона відступила та зайшов Томас, я легко йому посміхнулася.

 - Привіт Алісія. - привітався хлопець.

 - Я піду. - сказала мама та залишила нас разом, глянувши на хлопця я зітхнула.

 - Привіт, проходь сідай. - звернулася до хлопця, а він так і вчинив.

Ми сиділи й мовчали, ніхто не наважувався порушити цю неприємну тишу між нами. Ну або ж він думав, що запитати, а я просто не хотіла..

 - Алісія, чим я гірше мого брата? - пролунало питання Томаса, а відчуття мов мене душили ним.

 - Томасе, ти хороший хлопець. Милий, чуйний, цікавий. Але моє серце належить тільки Арлену, я не можу покохати тебе. Це наче вирвати серце і жити без нього, неможливо. Облиш мене, я не та хто зробить тебе щасливим. У мене з Арленом нічого не вийшло та навіть не могло бути, а з тобою я навіть не хочу пробувати. Я принесу тобі лише біль, але не щастя Томасе.. - відповіла йому та опустила погляд, мені так соромно за себе. Він від почуттів до мене принижується, а я його сторонню..

 - Ні, ти будеш моєю Алісія. Ось побачиш Конвалія. - коли Томас мене назвав Конвалією, я й слова не могла йому відповісти. Згадала Арлена та заплакала, а він коли це побачив залишив мене одну.