Розділ 11

На ранок після сварки з Томасом мене розбудив злощасний дзвінок на моєму телефоні. Я неохоче взяла телефон та побачила незнайомий номер, піднявши слухавку я відразу почула тяжке дихання на тій стороні.

 - Ало? Це хто? - запитала я чекаючи відповіді, а від дихання яке чула зі слухавки мурашки йшли по тілу.

 - Конвалія, не хвилюйся. Це Арлен. - отримала відповідь, але полегшення не відчула.

 - Чому ти не зі свого номера телефонуєш? З тобою щось сталося? - напала з питаннями на нього.

 - Конвалія, подзвони до мами чи подруги й попроси когось з них сьогодні побути з тобою, бо я не можу. - винним тоном повідомив мене хлопець, а я мов зависла. Що означає це? Чому не може? Я йому набридла?

 - Що? Чому? Тобі набридло бути зі мною? - знову я зі своїми питаннями до хлопця.

 - Завершуй давай! - почула я грізний тон якогось чоловіка. 

 - Ні в якому разі, нас з Томасом затримала поліція. Вибач, але мушу вимикатися. - сказав хлопець та завершив виклик, моє серце ледь не стало від почутого. Мені негайно потрібно до нього зараз же! 

Я подзвонила до своєї мами та попросила її негайно приїхати до мене. Чекавши її я думала, як я потраплю до Арлена. Ось мене з думок вивів звук кроків по квартирі.

 - Мам? Це ти? - голосно запитала та й справді мама зайшла в кімнату.

 - Бач, як добре що у мене є ключі від твоєї квартири. Щось сталося? - запитала мама і я їй все розказала. Вона підтримала мою позицію поїхати до Арлена і пішла шукати інвалідне крісло яке привіз Арлен, щоб ми могли гуляти з ним. Але ж якби він знав, як мені неприємно сідати в нього, подія яка сталася не зрівняються ні з чим і я не проти сісти в нього заради Арлена.

 - Доню! Я знайшла його. - крикнула мама та зайшла у кімнату з тим, що я бачити не хотіла. Вона допомогла мені зібратися та вивезла з квартири, а пізніше і з під'їзду. За нами приїхав мій тато та відвіз у відділення поліції, яке було неподалік від будинку батьків Томаса та його брата.

Ось вже мама завезла мене у середину приміщення та ми відразу підійшли до слідчого.

 - Арлен та Томас Едвардс у вас? - запитала його я. Він глянув на мене.

 - Доброго дня пані, ви хто цим людям? - отримала від нього питання на своє.

 - Я наречена Арлена, пустіть до нього. - ляпнула не довго думаючи, мама шоковано глянула на мене.

 - Піде лише хтось з вас одна. - сказав слідчий та повернув увагу до документів які тримав у руках.

 - Мам, залишайся тут. - попросила її і вона легко кивнула, слідчий почув наше рішення та підійшов до мене. Він взяв управління кріслом на себе і пішли до камер в яких є Арлен.

 - Едвардс, до тебе наречена прийшла. - сказав поліцейський і обидва брати негайно підійшли до решітки, щоб глянути хто прийшов.

 - Конвалія? Ти що тут робиш? - Арлен був шокований моєму візиту, а Томас міцно стиснув кулаки на решітці.

 - Ти його наречена? - спитав Томас, але глянув на свого брата.

 - Так, Томасе. Тому досить заважати нам. - сказала я й дивилася на Арлена, намагаючись йому пояснити,щоб підіграв. 

 - Не будете ви разом, чуєте? Не дозволю, проклинаю ваш союз! - крикнув Томас і отримав удар від Арлена. Поліцейський увірвався до них і перевів Томаса в іншу камеру. А я торкнулася колес та провела по них, щоб поїхати вперед. Опинившись у камері з Арленом, я сумно глянула на нього.

 - Ти тут через бійку з Томасом? - запитала хлопця та сів спустився переді мною навпочіпки.

 - Так, не вийшло поговорити нормально. Я хотів, щоб він вибачився за сцену вчора ввечері, але він ще більше всього наговорив. - відповів хлопець дивлячись на мене.

 - Ти вдарив рідного брата, заради чужої тобі дівчини? - спитала його та доторкнулася до його руки на моєму коліні чекаючи відповіді.